Розділ «Володимир Арєнєв Душниця»

Рукоп'ят і кодло чекали під парканом, біля старої липи. Циркуль усівся верхи на нижню гілку і гойдався вгору-вниз, вона глухо й покірно рипіла під ним. Поряд, єхидно усміхаючись, щось обговорювали Ковпак і Антипов. Рукоп'ят уперся лопатками в паркан і, склавши руки на грудях, напружено стежив, як Сашко з Настею прямують до нього. Портфель стояв біля його ніг на купі підгнилого листя, уздовж паркана таких куп було чимало, на вихідних їх спалювали.

Сашко став перед Рукоп'ятовим і змусив себе пригадати той день, коли все це кодло дало драпака — аж закуріло. «Хлопчиська, — твердо сказав він собі, — просто хлопчиська».

Але тепер це були жорстокі, озлоблені хлопчиська, котрі прагнули відігратися за свою ганьбу.

— О, і коза тут, — вищірився Рукоп'ят. — Душевненько, ага. — Він повернувся до Сашка. — Ну що, головастику, хоча б дала?

— Поверни портфель, — промовив Сашко.

Він тільки зараз збагнув, що вийшов на вулицю без куртки. Було дуже холодно, і йому насилу вдавалося стримуватися, щоб не затремтіти. Щоб не здригнувся голос. Це найголовніше. Помітять слабину — розчавлять, знищать.

Жевріла надія, що втрутиться хтось із учителів, хоча навряд чи. Рукоп'ят спеціально розіграв усе у віддаленому куточку двору, на перерві. Зараз задзвенить дзвоник — і нікого ти, Турухтуне, не дочекаєшся. Натомість Рукоп'ят влаштує перед усією школою «відкритий урок» — щоб інші не насмілювалися.

— Який портфель, тюхтію? Цей? — Він тицьнув його носаком чобота. Портфель повільно завалився набік і впав, привідкривши «рота», втупившись тьмяними застібками в сіре небо. — До чого тут я? Мені він не треба. Тобі треба? — повернувся Рукоп'ят до Антипова. Той похитав головою і вишкірився, аж вуха стали сторчма. — А тобі? Тобі?

Циркуль і Ковпак дружно підтвердили, що і їм — ні до чого.

— Бачиш, — сказав Рукоп'ят, — ми не претендуємо. Забирай. Ми по середах такі ельфи — сказитися можна.

Це, звичайно ж, була пастка. Але вибору вони не лишали.

Сашко зробив крок уперед і, намагаючись не повертатися спиною до кодла, взявся за ручку портфеля. Підняв.

На вагу портфель був як зазвичай. Невже викинули конспекти й натовкли туди багна?..

Сашко закинув портфель за праве плече й став боком до Рукоп'ята. Настя була поруч, уважно стежила за всією четвіркою. «П'ятий, — подумав Сашко, — минулого разу їх же було п'ятеро». Потім пригадав, що подейкували, начебто Лобзика піймали в парку, коли той вимагав у якоїсь парочки гроші, і закрили на декілька діб.

Добре, Лобзика немає — але якийсь підступ є, повинен бути. Невже таки споганили портфель?..

Він відійшов від кодли, Настя з ним. Уже на півдороги до ґанку Сашко не втримався: зняв портфель і відкрив. Ні, все на місці. Точніше, все перемішалося, але це дурниці, видно неозброєним оком, що нічого не вкрали й не підкинули. І в боковій кишені нема ані цеглини, ані дохлої жаби.

— Гей, — гукнув Рукоп'ят, — шпондряку, ти нічого не забув?

Сашко мовчки повернувся.

— Оце народ пішов, офігіти, який забудькуватий. — Рукоп'ят подав знак Циркулю, той потягнувся і дістав з-за стовбура щось брудне, схоже на каменюку. Задоволено вишкіривши зуби, Циркуль зістрибнув із гілляки й передав це Рукоп'яту.

Раптом подув вітер. Сильний, зустрічний; Сашко одразу відчув себе так, наче стоїть без одягу. Він чув, як тихенько зойкнула за спиною Настя, бачив краєм ока рух за склом — там, де дивилися, але мало скло з вікон не повичавлювали, дітлахи.