Розділ «Сергій Ухачевський Карпатський капкан»

— На діти — напердіти! Ти, падло, порушив державний кордон сре-сере! А за таке… За таке!.. — двинув прикладом у спину Крижневі. Той безвільно застогнав і пришвидшив крок.

Тим часом Курвамать поспіхом на ходу став перекладати частину здобичі, яку мав віддати командирові, собі до кишені. Із тайстри в його широкі кишені галіфе помандрувало кілька патефонних голок, мило, золотий червінець.

Ватник, глянувши їм услід, закинув на плече автомат, дістав з кишені трофейні фікси. Добув дзеркальце, вишкірився, приклав одну фіксу, щоб подивитися, як вона виглядатиме у нього в роті, — і тут побачив у дзеркальці відображення знавіснілого обличчя капітана Івченка. Івченко різко закрив йому рота рукою, заламав на себе і всадив у спину ніж. Ватник повільно, із очима, сповненими жаху, осів на землю.

— Ненавиджу… — просичав капітан і махнув до когось рукою, вказуючи напрямок руху. Повз нього пробігло кілька озброєних чоловіків. Він витер ножа об одяг убитого, запхав його в піхви на поясі й пішов слідом.

Тим часом на пагорбку, неподалік табору спецзагону, зручно розташувалися голова з Трохимовичем. Перший обрав позицію за пеньком і спостерігав у приціл снайперської гвинтівки за тим, що діялося в таборі й на стежці, яка вела сюди. Його супутник обперся на смереку, й на його обличчі відбивалася чи то награна нудьга, чи то переживання за Крижня. Під ногами лежав кулемет. Збоку — два тіла вартових, яких Трохимович «прибрав» з поста. Тепер він раз у раз подивлявся в бінокль і коментував:

— Нє відаць ні чорта! Хто ж такія бінокля толькі робіць? Відаць толькі нєйкія плями! Ти штосьці бачиш?

— Поперзавсе, ти дві хвилини тому запитував. По-друге, твій бінокль — часів Паризької комуни. Де ти його тільки надибав?

— Дзє знайшов… Y музєі і знайшов.

— Ти би ще підзорну трубу, як у Наполеона, сюди приволік!

— Што Бог дав, то я і вкрав. А Напалєон — ого-го! З яго падзорнай труби я б усьо побачів, алє яє в музєі нє аказалася. Мнє па штатнаму раскладу артилєрийскі бінокль нє паложана, а мнє ж цікава, а я нічога нє бачу… Вось ти мнє раскажи, Мірон Мікітавіч, як гета в газетах пішуць, — промовив пафосно: — «Чим цяпєр живе спєцатрад, акрамя забойствав і грабяжов мірнага насєльніцтва? Якія кнігі читаюць? Як радзіму нашу савєцкую владу любяць»?

Голова аж бухикнув від такого монологу й вирішив-таки розповісти:

— Живуть тим, чим і всі на війні, — почав водити гвинтівкою й коментувати, що бачив. — Поперзавсе, б’ють воші… голяться… Командир їхній над картою сидить, мудрує щось, записує. Поперзавсе, пика мені його знайома. Не пригадаю… О-о! Крижня ведуть.

— Штосьці довга яни яго ляснимі сцєжкамі вигульвалі. Так я пабєг на пазіцию. Цяпєр ушкваримо!

Він прихопив громіздкий авіаційний кулемет і кинувся згори донизу.

…Крижень похнюплено йшов уперед, продовжуючи грати роль затурканого контрабандиста, що й досі сподівається залишитися живим, відкупитись або просто зіграти на жалості цих вояків незрозуміло якої армії. Нарешті вони увійшли в табір. Крижень зацікавлено, з дурнуватим виразом обличчя почав крутити головою. Вартовий знову дав йому прикладом автомата межи лопатки. Та полонений насправді для себе брав на замітку, де яка зброя, вираховував, скільки тут бійців. Табір невеликий, тут їх не більше десяти осіб, що вселяло надію у швидке завершення операції.

Хоч у цих вояків, для себе зауважив бранець, на шапках тризуби, у багатьох — вишиванки, та відчувається, що вони ставляться байдуже до солдатської моди. Справжній партизан завжди прагне якось себе причепурити — значками, петличками з відзнаками, нашивками. Цим же не цікаво, це — не їхнє, чуже, чужорідне…

Такий і їхній командир, до якого Крижня привели чи то на суд, чи то на розправу… Він сидів за снарядним ящиком, що слугував за письмовий стіл, і щось записував у зошит. На ньому був брудний, потертий цивільний піджак, під ним — вишиванка чорного полотна, на поясі — жовта кобура з наганом. Більше нічого визначного — ні медальки, ні якогось шеврона, щоб якось вирізнятися з-поміж своїх бійців. У полоненого майнула думка: «Вживається в ліс, мабуть, після відпочинку»…

Курвамать штовхнув Крижня вперед, ближче до командира, й доповів:

— Товаришу майор, контрабандиста впіймали. На третій стежі. Прокрадався до кордону. Обшукали, вилучили тисячу рублів, барахло…

— Повішати на хрін, — наказав майор, не підводячи голови. — Трофеї здай ад’ютантові. Для чого ти його сюди привів? Нам не можна себе видавати. Завтра — за кордон, посібників різати… Давай в кущі й тихо, без шуму, мотузку на шию — ти ж знаєш, як це робиться… Не мені тебе вчити.