Избежавшим всех прочих бед.
— Знову єврейська філософія? — пхинькнув Сербін.
— Арабська… Поезія.
— Кидай це діло, Юрку. Кидай. На війні не місце віршам…
* * *Західна Україна, дорога Калин — Гірське. 1946 рік,
8 вересня, 15 км до кордону Польщі, вдосвіта
Був холодний осінній ранок. По вибитій вщент польовій дорозі, перевалюючись з боку на бік, проїхав чорний Opel Kapitan. Із переліску йому навперейми вийшов Трохимович, несучи на плечі авіаційний кулемет. Він посвистував собі під носа якусь пісеньку. На картузі красувалася пришпилена невеличка червона квітка, через плече — перекинута кобура з маузером, на грудях — якийсь неприродно великий бінокль. Машина різко зупинилася, наче злякалася виду Трохимовича. Розчинилися двері, з машини вийшов якийсь місцевий дядько, схожий на обірванця, з тайстрою на плечі та засмальцьованим капелюхом на голові. Він відчинив капот і почав заглядати до мотора. За ним вийшли капітан Івченко зі «штурмґевером» та голова зі снайперською гвинтівкою, на яку опирався, як на ціпок. Усі привіталися за руку з Трохимовичем.
Той аж кипів від надлишку інформації, тому поспішив поділитися:
— Скажу я вам так: гета спєцатрад. Їх ужо дваццаць. Размножваюцца яни, ці што? Такоє вражаннє, што збіраюцца схадзіць за кардон. А калі там набядокурят, то будуць праблєми яшче і з ляхамі. У нас. А я гетага зусім нє хачу.
Дядько зачинив капот і повернувся обличчям до компанії. Це був Крижень. Він підійшов до Трохимовича, огледів його з ніг до голови й, дивуючись, сказав:
— Ти би ще жоржину, таку, на два кулаки, почепив би собі до картуза. Додуматися, іти в розвідку з квіткою в голові! Тебе жоден ворог серйозно не сприйме!
Трохимович сам здивовано зняв кашкета й побачив приторочену квітку.
— Га-га-га! — зареготав. — Дик гета тоє, га-га-га! бабьонка адна мнє на развітаннє притарочила! Я і нє бачив. Скажу табє так: ворагі, калі б мянє вбачилі, здохлі б ад смєху! — він відчепив квітку й викинув.
Усі інші не поділяли його веселого настрою. Крижень серйозно запитав:
— Гачок на позиції?
— Ужо на пазіциі. Я сам расставляв яго вуйків. І для галави йосць зручная пазіция. Для яго таланту. Як нєшта нє так пойдзє…
На що Крижень сердито прогарчав:
— «Пойдзє» як треба, не каркай, старий! — до інших: — Ну що, банда, розберемося, які це такі голубки на наші удільні землі залетіли?
— Галубкі! Скажу табє так: варони! — вирішив Трохимович, закинув кулемета на плече, підхопив на руки Микиту Мироновича. Той покірно обняв його за шию.
— Поперзавсе, — заявив голова, — неси акуратно!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Карпатський капкан» автора Ухачевський С.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сергій Ухачевський Карпатський капкан“ на сторінці 31. Приємного читання.