Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— До речі, про службові обов’язки, — король, як завжди, рухався до мети найкоротшим шляхом. — Тепер ви розумієте, бароне: нам потрібно точно знати, має відношення Чорний Аспід до вбивства квесторів чи ні. Час на збирання доказів у вас є: якщо Аспід винен, раніше ніж за чотири роки нам його не дістати.

«І все-таки високоповажне панство чогось не договорює… Якщо справа така важлива — чому Тихий Трибунал сповістили із запізненням? Дали мені фору? Через суперництво відомств і застарілу ворожнечу? Навряд чи. У справах подібного рівня про ворожнечу забувають. Чому загибель шістьох лицарів дурнуватого Ордену Зорі так хвилює кращих людей Реттії?! Людинолюбство? Чисте начало у серце настукало? Не смішіть мої ботфорти…»

— Я розумію вас, люб’язний бароне. На вашому місці мені теж було б невтямки, чого раптом цій події надається таке велике значення.

Просперо Кольраун цілком міг читати думки. Від нього можна сподіватися: прочитає й не почухається. Щоб зайвих сил не витрачати.

— Це пре-це-дент, друже мій. Точніше, може стати прецедентом, якщо за цим і справді стоїть Чорний Аспід. Вихід ритуалізованої воєнної гри за відведені межі. З екстериторіального Майорату — на територію Реттії. Якщо залишити цей прецедент безкарним — наслідки не забаряться. Проблема боротьби чистих начал переходить із галузі філософії, міфології та забав молоді у сферу державних інтересів… Не хотілося б, слово честі. Можливо, ви недооцінюєте загрозу, але Абсолютним Злу й Добру місце в резервації, а ніяк не в нашому з вами світі, де абсолюти існують лише у вигляді теоретичних абстракцій…

«Хто б сперечався… Ідеал, вирвавшись із темниці абстракцій, гірший за демона, що звільнився з „лебединої зірки“… Чи як там бойові маги називають пастки-пентаклі? Цікаво, а інші причини, менш „філософського“ характеру, мені викладуть? Ой, як добре… Це погано, що добре, це присипляє…»

Верховний архіваріус добрався до баронового хребта. Змінив олію для розтирання: повіяло м’ятою і кардамоном.

— Прошу вас, розслабтеся… Глибокий вдих… видих… затримайте подих…

Долоні Гувальда Мотлоха впали з неба, розпластали, позбавили залишків повітря.

Почувши чарівний хрускіт, хтось захихотів. Здається, лейб-малефактор Нексус, добра душа.

— Пречудовенько! Тепер ще разок, для гарантій…

Від «гарантій» зі стегон Конрада звалився рушник. Так відступає поріділа в бою рота загородження, оголюючи фронт. Якусь хвилину барон міркував, чи зручно виблискувати сідницями в присутності найяснішої особи та цвіту нації. Потім згадав капітана Штернблада, який розгулює голісінький, і подумки махнув рукою на пристойності. Чи то його величність чужих задниць не бачили…

— Завдання зрозуміле, бароне?

— Так, ваша величносте.

— Тоді чи не відсторонити нам нашого приятеля Конні від розслідування?

Такого підступу з боку прокуратора Цимбала барон не очікував! Даремно розслабився! Треба було прикритися. У всіх розуміннях.

— На якій підставі?

Ще один сюрприз! Хто б міг подумати, що на допомогу прийде глава Тихого Трибуналу Месроп Серкіс?! Дива та й годі…

— На тій підставі, що він — близький родич одного з загиблих квесторів.

— Ви вважаєте це за доцільне, колего?