Розділ «Сергій Жадан Життя Марії»

Але навіть у їхній зневазі є співчуття і міра.

Хай мені немає куди іти в цьому житті —

розвалена чорна земля стереже дезертира.

Що в твоїм серці, країно, що в твоїй голові?

Я навіть не знаю, з яких кольорів зшиваються наші стяги.

Біси стоять при мені — недовірливі і живі,

і дорікають мені словами моєї присяги.

Коли я все це забуду і заберуся геть,

коли перестануть снитись мерці, що спливають рікою,

коли в кожній смерті буду бачити просто смерть,

коли голос знову буде дзвінким, а совість легкою,

коли вже не лякатиме, як огортає пітьма

і як луною наповнюється кожен видих,

я теж говоритиму, говоритиму з усіма,

говоритиму про живих, говоритиму про вбитих,

Десять тисяч загиблих слухають у землі.

Десять тисяч святих слухають над головою.

Голоси загиблих далекі й від цього злі.

Голоси святих теж злі й пахнуть травою.

Люди визирають із вікон,