Розділ без назви (9)

— Розв’яжіте мене, — мовила дівчина, — то й побачите.

— Розв’яжіть її! — наказав Климентій.

Але обидва мужі солодко спали і слів панотця не почули. Тоді Пелагія гукнула тонким пронизливим голосом:

— А тю на ваші голови!

І обидва підскочили на місці й залупали очима.

— Розв’яжіте її! Заклинанню кінець! — сказав утомлено Климентій. — Коли нечистий дух її покинув, прокажу подячну молитву на вигнання біса і край!

— А коли не покинув? — спитав отаман.

— Тоді маю повторити заклинання ще раз.

Ще раз? — перелякано спитало подобенство отамана.

— Атож, — зморено мовив. — Доки силою Христовою біс не буде переможений і не вийде з неї.

— Але ж уже час обіду, — вражено сказало подобенство. — Може б, ми переобідали, а тоді її й розв’язали.

— Знишкни й мовчи! — гримнула Пелагія. — Як панотець скажуть, так і робіть.

— Розв’яжіте її, — наказав знову Климентій. — А коли біс не покинув, знову зв’яжете. Тоді й підете на свій обід.

РОЗДІЛ VII

Тодосію розв’язали, і вона сіла на підлозі, розтираючи руки й ноги, при тому цілком безсоромно заголила сорочку, і сльози котилися їй по лицях.

— Це тепер будуть на руках і ногах синці, — сказала, схлипуючи.

— Більші синці були б, — сказав строго батько, — коли б тебе побатожили біля стовпа.

— Чи відпустило? — схилився до неї Климентій.

— А ви й не знаєте?

— Маєш рацію, — сумно звістив Климентій. — Коли б біс виходив, мав би бути знак. Чи помітив хто якого знака?