Розділ без назви (7)

— Бог не захоче творити жодного народу своїм, щоб через нього інших нищити, бо він дбає про кожну билину у світі, про людину кожну і про всіх людей. Своїм народ робить диявол, а не Бог!

— Дивні речі ти сказав, — мовив я кволо, бо голова мені заболіла ще більше. — А хіба не вибрав Бог свого часу Єрусалим та народ Ізраїлю? А може, тепер вибрав він народ цей?

Бог вибрав Єрусалим не для того, щоб через нього знищити інші народи, а щоб через нього подати тим народам про себе вість і знання, а отже, наблизити до себе.

— І навіть бусурман?

— І бусурман, бо вони також люди. Бог один, тільки віри в нього різні, і не різними богами різняться люди, а розумінням.

Я хитався з боку на бік, тримаючись руками за голову. Господи, як же вона боліла!

— Душа в мене плаче, Господи! — сказав я. — Розум вістить ддне, а серце, чи душа, чи чуття — інше.

— Йди туди, куди зве тебе душа, — сказав Сурта. — Жаль мені тебе: мало що справивши в послушанні, від’їжджаєш. Але коли кличе душа, раджу тобі: іди на Трубчевськ до Брянська, хоч і там нелегко буде, але звідтіля в царство Дракона увійти можна.

І тут, здається, моя голова таки розірвалася. Вибухла, як гарматна граната, і я знову зомлів чи в непам’ять потрапив, а може, ще не прокинувся і мав сон уві сні, а сон уві сні, як казала мені покійна матінка, — сущий є, бо сон, казала вона, — це світ перевернений, а сон уві сні — це світ на місце поставлений. Я очуняв і побачив у руках пописані листки. Перекинув одного з них і вдивився в образ своєї помічниці, матері Божої. Була вона схожа в цей момент на мою покійну матінку.

РОЗДІЛ IX

Сон то був чи не сон, а порада Суртина припала мені до серця. Пішов до ігумена кутеєнського, той зустрів мене радісно, обійняв, а коли оповів, що надумав, очі його зволожилися, — здається, і справді відчував до мене співчуття.

— Не знаю, чи наполегливий ти, чи впертий, — сказав Іоїль Труцевич, — але думаю, якась сила тебе веде чи жене, а яка, Бог відає. Дивися тільки, щоб не нарікав.

Я сказав, що не нарікатиму, і попросив у нього благословення. Іоїль знову зирнув на мене, але цього разу сумніше, зітхнув і мовив:

— Нехай буде Божа воля з тобою!

Тоді я попросив дати листа в своїх потребах до князя Трубчевського Петра. І на це він згодився, листа такого дав, але вже дивився на мене так, як на тих, котрі йдуть на видиму смерть.

Але від мого наміру не відмовляв, так само й Сурта, який вийшов мене провести і отаке дивне сказав:

— Їдеш на Трубчевськ? Була і в мене думка порадити їхати в той бік, але пожалів тебе, ліпше б ти повернувся додому.

З цього слова я виснував, що тоді в келії приходив він до мене таки вві сні і вся та наша розмова була привидна. А може, подумав я, тоді до мене приходив янгол-провідник і скерував мої стопи — хотілося б принаймні в те вірити. Отож із іменем Ісус Христовим пустилися ми на Пропойськ, тоді на Попову Гору, на Стародуб і до Трубчевська.

Але дорогою ще до Пропойська небо раптом стало чорне і постала така буря, що світа не було видно. А довкола не траплялося нам жодного села, вітер зі снігом сік обличчя, кінь ледве плуганився, довкола вило й закручувало скажені вихори.

— Що робитимем? — закричав до мене послушник Онисим.