Розділ без назви (5)

Тиха вода, бистронький Дунаю!

Ой я її люблю, вона мене не любила, бистронький Дунаю!

Прошу чарівника, щоб зілейка дав.

Ой тиха вода, бистронький Дунаю.

Заказав-бо чарівник зілля за Дунаєм.

Тиха вода, бистрий Дунаю!

Співаючи, присолоджував вуста гарним питним медом, і гарячі струмки пливли мені від серця в руки й ноги, і руки мої вимахували, а ноги притупували, і я врешті-решт засміявся всім лицем.

Але раптом мене щось остудило. Здалося, що хтось за мною підглядає, а розплющивши очі, побачив, що неподалік стоять, вилаштувавшись вряд, Онисим, Онисифор та Олександр, і перезираються поміж себе, і в кожного надто вже хитре й лукаве лице.

— Гей! — сказав Онисим. — У тебе все гаразд? Ну, я про те!

— Чи ж допомогло? — спитав Онисифор.

— А може, він, хлопака, просто очманів? — спитав Олександр.

— Очманів, — сказав я, прикладаючи до рота кухля. — А може, здурів. Чудово очманів та здурів, товариство! А знаєте, чому?

Вони знову лукаво поміж себе перезирнулися.

Е! — сказав Онисим. — Закоханий і надвережений — одне! Пропав хлопака ні за цапову душу!

— Не пропав, а лише пропадаю, — сказав я і ковтнув хмільного питного меду.

РОЗДІЛ XI

Залишив друзів-писарчуків у садку, сам же спустивсь у льох, наточив меду в глека, цей мед ще приготувала моя покійна матінка минулого літа, вмерла ж вона восени, узяв ще три кухлики і, сидячи в садку та й слухаючи солов’я, котрий на ту нагоду заспівав, розповів про Юстину і про те, як вона на мене дивилася (про те ж, як роздягалася, промовчав), і що це можна розтлумачити тільки в один спосіб: не байдужа вона до мене.

А ми, — сказав Олександр, — знаєш, чого до тебе прийшли?

— Добру річ надумали, — підхопив Онисифор. — Але коли в тебе з Юстиною все гаразд...

— Скажемо, коли буде негаразд, — підморгнув Онисим.