Розділ без назви (5)

— Ми його не міряли, — сказав возний, — але не більше десяти.

— Там, у коморі, — втретє проголосив пан возний, — пряжі основа, клубок та кілька починків.

— Було записано, — мовив я уже без наказу пана підстарости, — немало пряжі непряденої...

— Бо й немало, — сказав Клим.

— В коморі була масла повна макітра! — проголосив возний.

— Записано, — відгукнувся я, — масла відро.

— Чи свіже було масло? — спитав підстароста. — І чи не було воно в глечику?

— На спробу свіже. І було в макітрі, не в глечику, — сказав пан возний. — Меду прісного півгорщика...

— Записано: меду прісного піввідра, — мовив я.

— Чи мед старий, у камінь перетворений, чи свіжий? — спитав підстароста.

Пан возний чомусь облизався, очевидно, спробував того меду, і сказав:

— Мед згуслий, але не в камінь. Добрий мед! — і знову облизався. — Було в коморі: прядива чесаного лляного три повісьми.

— Записано: двісті повісьм, — сказав я.

— Решту вони приховали, — сказав Клим. — І все, що вони приховали, те й не сходиться. Ото Самсон, якого вдома не застали, і повіз усе приховати, бо де б ділося?

— Навіжений! — закричала Огапка Харитонівна. — Чи ж у тебе коли було двісті повісьм лляного прядива? А те, що було, не твоє, а Самсонове, який дав мені його спрясти у поміч собі.

— Бреши, бреши! — сказав Клим Партинюха, заламавши голову набік. — Як злодійку тебе до суду потягну.

Що було в коморі ще? — спитав пан староста.

— Пояс оксамитний, — мовив пан возний.

— Та він же на мені! — вигукнула Огапка Харитонівна.

— Не цей, а другий, що тобі справив, — спокійно сказав Клим.