— Амінь, — схилив голову Іктар Ґьос, — може, ви там, в Шароспатак, й справді бачите далі, ніж я, смиренний.
— Те-ре-ве-ні, — зареготався Шебеші, — й ви бачите далеко, Іктаре Ґьосе, тільки прикидаєтесь. У Львові (він надпив вина, брунатного, густого) ви можете бачити більше, ніж ми в Шароспатак… Про coniurationem[62] козацьку могли б знати більше…
— Лис Ян Мазаракі, агент Хмельницького, не в тім’я битий, — сказав Ґьос, погладжуючи вуса в задумі, — гречин Мазаракі, кута бестія, своїх секретів не зрадить, м’якенько стелить, але видобути від нього більше, чим сам схоче сказати, не сила.
— Мазаракі був у Шароспатак, — сказав Шебеші, — це тверда голова й має широкі зв’язки всюди. Так як і Мрозовицький, а хто, до речі, він?..
— Як і Іван Виговський, луцький намісник, — рубіжник; кондиція його не ясна, тут ховається, бо суди його шукають, був у в’язниці за благочестіє, а походження шляхетного, пробував у варшавському дворі, вчився в Падуї й у Парижі, був на Подніпров’ї — воїн меткий, але не він, не він animus coniurationis[63].
— Рославець, цей філософ?..
— Піїта й математик, теолог і астролог, чорт його розбере, він усе вміє, все знає, навіть кров пускає й лічить теріяком[64], але in arte bellandi[65] — профан, це я перевірив. Це instrumentum coniurationis[66], але не animus…
— А однак?..
— Однак coniurationem носом чую, пане раднику Шебеші, руку тверду й певну, гострий ум й інвенцію[67], вміння перечекати й витривати, а це в політичних справах чи не найпевніше.
— Хто ж це тоді, Іктаре Ґьосе?..
— Не знаю, не знаю, не знаю. Від зими товчеться справа Хмельницького, й ниті йдуть через Львів із Запоріжжя, йдуть у Варшаву, в Відень, в Париж — чую це, знаю це, але не важусь нічого твердити…
— Стособача мати, — рикнув Шебеші, — цісарські агенти з бароном Вендельштайном тут, на низькому замку, напевно більше знають від нас!..
Іктар Ґьос похитав головою.
— Не думаю, раднику Шебеші, козаки навчені досвідом, цупко тримають язик за зубами, а на гроші не лакомі, золотом нехтують; що ж до барона Вендельштайна, то й Виговський, і Мазаракі знають про його приязнь до Полонії. Де єзуїтом пахне, там їм нічого робити.
— А проте з кардиналом Мазаріні накладають, — сказав Шебеші, — це нам достеменно відомо.
— Мазаріні — як і Ришельє — пактує хоч би й з сатаною.
— Й ми пактуватимем, — крикнув, збагрянівши, Шебеші, — коли не Богом даний Хмельницький, а сатаною, то й тоді з ним пактуватимем, тільки б знести імперського ящура. Як йому кролевенята, так нам Габсбурги в’їлись у печінки.
Ґьос прижмурив веселе око.
— А панята говорять у корчмах, що Хмельницький цирограф[68] сатані підписав, ще в Туреччині.
— Добре зробив, якщо сатана йому обіцяв берло. За роксоланське князівство варто дати душу. Роксоланія — перла Сходу, Іктаре Ґьосе, Україна ще здивує світ. А ми з нею, так нам поможе святий Істван…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «День гніву» автора Косач Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції“ на сторінці 16. Приємного читання.