TextBook Шляхтич болісно зволожив уста — передчував терпуги муки.
— Можеш мене палити вільним вогнем, — сказав він, — то є твоя сила, ченче. Але нічого тобі не скажу більше, те, що мав сказати, — знаєш. Пана барона Немирича, аріанського брата, як і пана Шапку-Хотольського, тієї ж віри, що я, — знаю, але конфіденцій з ними задля справи повстання не маю. Що сказав Гульницький, те на його сумлінні, не заздрю йому мук, може, й інші скажуть ще більше, але не я…
Брат Домінік підняв долоню. Оправець, що вже чатував, шарпнув Соколовського за собою. На цього оправця Корсак уже звернув увагу. Це була моторна бестія, увіхалась між в'язнями, як звинний різницький челядник у різниці, роздимав горно й підтягав дибу, а сам — каправий, довгорукий, пласковидий — виринав із сутінку, як сатана.
Перед столом стояли вже інші.
— Якої релігії?
— Грецької.
Яриги викотили зікри. Старший аж звівся.
— Чорний піп, Кривоносів підручний, фратре!
Брат Домінік, що заглибився в листки давніших конфесат, підвів голову й посміхнувся. Він гладив своє гостре підборіддя й вдивлявся у в’язня — рослого бороданя, що сливе досягав головою склепіння.
— Отець Ісакій? — брат Домінік аж вийшов із-за столу, зашелестів чорним габітом. Ченці перебирали вервицю.
— Отець Ісакій Булига-Курцевич? Чи не пізнаєш колеги з Падуї?
Це Домінікове обличчя стало напричуд зичливе, рахманне, мов панянське, але зір його мерехтів усе так само білим, залізом. Чорний піп, було, аж відступив, важко перевів дух.
— Раз тебе прокляла матка-отчизна, Юрію Збаразький, — сказав він, — за те, що відступив ти від предківської віри, другий же раз прокляла за твоє безценство, жди ж, виродку, пекельного вогню, коли тебе земний не досягне…
— Але не з твоєї руки, попе, не з твоєї… — шепотів брат Домінік.
Оправець вже подав йому щипці з розжареним залізом. Брат Домінік приступив ближче, від заліза малиновіла його тремка бліда рука.
— Як твій дядько в Терехтимирові, архімандрит Булига-Курцевич, — приговорював він, — як песій син Мрозовицький, недарма ж у Падуї студіював фортифікацію, як шальвіра Виговський, так і ти, псубрате, зрадою Речі Посполитій платиш за її ласку…
Отець Ісакій стояв із заплющеними очима. Може, молився. На скроні набігла жила. Уста стиснулись.
— Якої релігії?
— Католик, domini, поляк.
Брат Домінік підніс палючий клин ще вище.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «День гніву» автора Косач Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Юрій Косач ДЕНЬ ГНІВУ Роман про 1648 рік Публікується в авторській редакції“ на сторінці 144. Приємного читання.