Розділ «Пролог Реквієм у день поминання рідних душ»

Жив коваль-чарівник у правічнім гаю край дороги.

(В цілім світі відоме його ремесло).

Доручили кувать йому Слово Полум’яне давнії Боги

І урочий Світанок призначили — вельми таємне число.

Дні летять, ніби птахи. І треба кувати Це Слово!

Тільки люди ж ідуть, замовляють підкови й мечі,

Тим царям захотілось для тюремної брами обнову,

Тому вкрай необхідні для жінки нові рогачі.

І жаліє коваль тих людей, сіє вироби марні у світі,

Забуває про Слово Огнисте, заповідане здавна йому.

І згасає талант. І лягають на плечі століття,

Покривають утомою серце, відпливаючи в тьму.

Небо все ще чекає і надіється знову і знову,

Лиш умови своєї воно з ковалем не міня —

Грізний час недалеко, світ жадає Вогнистого Слова,

І урочий Світанок уже осідлав чарівного Коня.

Не надійся, моряк, на погоду,

Покладайсь на вітрило міцне,

Не надійся на чистую воду —

Під водою каміння страшне!