Розділ «Асія»

Не бажаючи обтяжувати друга ще й такими нісенітними підозрами, Ян не став говорити Мартинові про ту споглядачку. Надумавши так, він здивувався мимовільному відчуттю провинної втіхи… Нехай буде в нього маленька таємниця, принадна й потайна, котру приємно було б розкрити сам на сам. Чи, принаймні, уявити її розкриття. Як уже пощастить.

ЧЕТВЕРТА ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

Раббі Хізкія почав: «Сказано, як троянда серед шипів». Запитав: «Що означає троянда?» І почув у відповідь: «Це — малхут, бо є в ній червоне і біле, закон і милосердя». Світ створений є малхут, найнижча сефіра, наділена лише прагненням отримувати, як троянда, що приймає світло від неба, та сік — від праху земного. Чорним є корінь троянди, прихований в землі, зеленим — пагін, що тягнеться до неба, червоною — квітка, що розкривається до світла, і незримим — аромат, що його віддає досконала троянда, насичена сяйвом.

Такими є чотири світи, що передують світу одвічному, де душі перебувають у своїй призначеній досконалості, такими є чотири сходинки, що їх слід подолати на шляху до виправлення: Асія, Єцира, Брія та Ацилут. Кожен, хто здолав махсом, тваринну байдужість, перебуває в одному з цих світів, недосяжний для тих, що спинилися на іншому рівні.

Світ Асія є світом дії, і колір його чорний. Досягти його можуть душі, що сприймають світло нефеш, чиї якості містяться у крові. Світ Єцира є світом творчості, і колір його зелений. Досягти його можуть душі, що отримують світло нефеш та світло руах, чиїм втіленням є подих. Світ Брія є світом здійснення, і колір його червоний. Потрапляють до нього душі, що дістають світло нефеш, руах та світло нешама, поміщене в тінь. Лише вибрані досягають світу Ацилут, чий колір — білий, чиє світло — хая, життя.

«Її основа — смуток, тамований пульсом спогадів і м'якою глибиною очікування, на іншому березі якого — надія та притишене світло… Ернест Ансермет назвав цю мелодію повноводною рікою, що торує шлях в Йорданській долині, адже перший концерт Південного Синкопованого Оркестру був майже цілковито побудований на біблійних сюжетах та мелодіях госпелів часів зародження регтайму…»

Ян скептично гмукнув і мерзлякувато потягнувся за чашкою гарячого питва. Білясте світло монітора шпарувало його лице примарним полиском, висвічуючи зведені у творчому азарті брови. Джаз і Старий Заповіт — дивовижний союз! Наївна спроба зробити стару релігію трохи людянішою… Отже, музика Сіднея Беккета… Який же це був рік?

Насупившись, Ян стис пальцями перенісся. Ні, дата не бажала даватися.

— Міло! — покликав він.

Вона допитливо зазирнула до кімнати, дитинно-гарненька в короткій домашній суконці.

— Чого бажає падишах? — весело поцікавилась вона, обтрушуючи борошно з долонь. На кухні порскало й шипіло, наче в алхімічній реторті.

— Е-ее, сонце, чи не принесеш мені книжку з етажерки? Зелена така, груба, «історія джазу» зветься.

Мілине личко зникло, натомість у вітальні почулися її кроки і тихе бурмотіння.

— То що? — гукнув Ян.

— Тут нема такої! — розгублено повідомила дівчина.

— Та як же це? — здивувався Ян, підводячись, — я ж лише вчора її там бачив!

Крекчучи, радіоведучий вирушив до вітальні. Невже ж того грубого фоліанта миші сточили? Якісь страшні мутанти-джазожери?

Миші, проте, тут були ні до чого. Книжка стояла, де її лишили.

— Сліпко! Ось же вона! — примружився Ян. — Хіба ти не бачила?