Розділ «Частина ІІ Майстер великого степу»

Погляд Данька застиг, звернутий до цієї чорної точки. Хлопець ледь втримувався на схарапудженому коні, натягнувши повід. Крапка почала збільшуватися. Тепер було видно, як грифон крутить своєю довгою шиєю, намагаючись струсити із неї коваля. Раптом грифон вдарив передньою лапою по майстрові Богдану і той, розчепивши руки, непритомно впав у воду. Навколо нього відразу розплилася кривава пляма. Козак Жила стрибнув у воду і швидко поплив до товариша.

Грифон переможно заревів і почав знижувати свої хижі кола над головами, здавалося, приречених втікачів.

І тут Данько нарешті зрозумів, за чим полює грифон. Хлопець зірвав з шиї Печать Зберігачів і почав крутити її над головою. Грифон миттю полетів на Данька.

Хлопець відпустив повіддя, і переляканий кінь очманіло рвонувся вперед, стрімголов утікаючи від моторошної потвори. Вітер вдарив Данькові в обличчя, і хлопець притиснувся до кінської шиї. Коня не треба було підганяти. Він стрілою летів краєм моря, з-під його копит розлітався пісок та дрібні камінці. Данько чув за спиною хижий шелест крил. Хлопець боявся озирнутися, йому здавалося, що страшний дзьоб ось-ось вдарить його у спину, він неначе відчував потилицею сталеві кігті на лев’ячих лапах потвори. Данько не знав, скільки вже продовжується ця гонитва. Десь далеко позаду залишився корабель, його батько і його друзі.

Раптом кінь Данька перечепився передньою ногою об гранітну брилу, що стирчала з піску, і покотився по березі. Данько вилетів із сідла, пролетів декілька метрів і шубовснувся на мокрий пісок, з якого щойно відкотилася морська хвиля. Від удару йому перехопило дихання. Кілька разів спробував схопити ротом повітря й раптом позаду почув низький, потворний клекіт.

Данько підхопився, механічно схопивши Печать Зберігачів. Навпроти нього, вгрузаючи товстими лапами в білий пісок, стояв грифон. Крила його були складені за спиною. Жовті із золотим відливом очі, не мигаючи, дивилися на Данька. Хлопець порівняно з велетенською істотою, що горою зависла над ним, здавався крихітним і жалюгідним. Позаду нього синіло глибоке море, а за складеними крилами грифона здіймалася в небо висока скеля. Десь чувся стихаючий тупіт копит Данькового коня.

Хлопець тремтячими руками виставив перед собою, мов рятівний щит, Печать Зберігачів.

— Іди геть, тварюко! — закричав він слабким голосом.

Грифон опустив голову на довгій вкритій жорстким пір’ям шиї. Одна з його лап зробила крок уперед, а під шкірою на лев’ячому тулубі напружилися могутні м’язи. Здавалося, зараз він одним ударом своєї лапи виб’є дух із хлопця.

Раптом Данько згадав той знак, який накреслив на землі його батько, передаючи таємницю Оберега.

Цей знак виник перед очима хлопця. І сам не помітив, як почав ослаблою рукою креслити його перед собою Печаттю. Не встиг зробити й декілька рухів, як відчув, що слабкість покидає тіло, і воно наповнюється дивною силою. Грифон закричав дивним криком і стрибнув на Данька, але якась невидима стіна, що виникла між ним і хлопцем, відштовхнула його назад.

Грифон розправив крила і присів на передні лапи, готуючись до стрибка. Данько вдруге накреслив перед собою в повітрі таємний знак. Раптом грифон захрипів, піднявся на задні лапи, відчайдушно затріпотів крилами, але не зміг злетіти і впав на землю. Його ребра на широкому лев’ячому тулубі тремтіли, тварина тяжко дихала. Грифон здригнувся й завмер. Жовте око закрила сіра плівка.

Данько підвівся, обережно обійшов крилату потвору, не зводячи з неї очей, і пішов, хитаючись, краєм берега, подалі від страшної істоти.

Глава 10. Несподіваний друг

Під палаючими променями сонця брів Данько краєм моря, і сумні думки лізли йому в голову — чи змогли всі невільники потрапити на корабель? Чи встиг Жила порятувати його батька? Чи не наслав Чалма-бек якихось нових чудовиськ? І що взагалі робити йому самому?

Так, роздумуючи, брів Данько, аж поки не відчув, що його голова почалася крутитися від страшної спеки. Він заліз у море, трохи обмився, виліз на берег, намочив сорочку й накрутив її собі на голову, мов чалму. Стало трохи легше йти, але захотілося пити та їсти. Окрім того, тяжка втома навалилася на його плечі. Данько озирнувся навколо. Гора, вздовж якої він шкандибав, усе ніяк не закінчувалася, а залазити на неї в Данька не було ні бажання, ні сил. Десь попереду він побачив річку, що впадала в море. Уздовж затоки густо коливалися хвилі очерету. Данько прискорив ходу із насолодою напився з річки прохолодної води. Тепер навіть їсти не так кортіло. Хлопець сів у тіні старого розлогого дерева, пильно вдивляючись у морський простір. Але жодного білого вітрила не майнуло на синьому обрії.

Єдине, на що вистачило в нього сил, так це знову одягнути сорочку й заховати під неї Печать Зберігачів. Здійнявся вітер, який приємно охолоджував тіло хлопця. Голова його схилилася на руки, і остання думка, що промайнула в Даньковій голові, була така: «Що буде, то буде, а буде те, що…» Що саме має бути, він так і не додумав, бо заснув.

Прокинувся, коли вже сонце почало сідати. Тінь від дерева пересунулася кудись убік, і хлопець, відчувши передвечірню спеку, прокинувся, мружачи очі, у які били промені сонця. Він відчував, що добре відпочив. Хіба їсти хотілося ще більше, ніж до сну.

Данько підвівся, ступив кілька кроків до річки, і… застиг на місці. З очерету вигулькнув чорний пес, за ним ще один, а далі ще кілька! Вони оточили хлопця і стояли нерухомо. Їхні червоні очі дивилися уважно, а з ошкірених пащ чулося глухе гарчання. Псів було багато, не менше десяти.

Данько безпорадно озирнувся. «Пси-вбивці!» — зі страхом здогадався він. Рука його потягнулася до Печаті Зберігачів, пси тихо загарчали, вишкіривши ікласті пащі. Данько зрозумів, що як тільки він зробить хоч один рух — вони кинуться на нього. Хлопець застиг з жаху, бачачи як пси напружили м’язи, готуючись до смертельного стрибка.