Розділ «РЕНЕСЕНС»

ось уже скільки ти наплакала чорних, як море,

гірких, як риб’ячі очі на смак.

життя визначається тим, що ти вважаєш за потрібне дізнатися про життя,

тим, скільки смертей ти відклала на потім, а скільки не відклала,

тим, як глибоко ти заглиблювалася у води Чорного, як нафта.

я питаю тебе, я тебе запитую:

якщо я доживу до того часу, коли мені нікого буде хоронити,

то кому в ті хвилини буду потрібен я?

суспільство допобачення

суспільство – це гурток анонімних любителів дежав’ю.

люди загалом народжуються і помирають там, де й живуть.

тут же розміщено їхнє пекло і рай. Бог збирає людей, як марки,

Бог вкладає у голову кожного, якщо не ринкову біржу, то гіпермаркет.

мусиш змирятися із суспільством, як зі власним поганим зором.

дехто спивається тільки для того, щоб не звучати хором.

людське оточення бере мене в оточення, я ніби пес на швидкісній трасі.

мій насміх над натовпом – це захисна необхідність, а не прикраса.

виживає не найсильніший, а той, чиє мислення ліпше вписується у систему.

той, хто завжди отримує найвищу оцінку за твори на задану тему.

а в інших розривається серце, для них життя нецікаве, як національне телебачення.