Розділ «ЧАСТИНА П'ЯТА АНДРІЙ ТРОЯН. FINALE»

Я не опирався. Не тому, що так уже перелякався його, та після Катиних слів мені зробилося абсолютно байдужісінько, що він зі мною зробить. Він спустив мене сходами. Дорогою я боляче вдарився об стіну. Хтозна, що він зробив би зі мною, якби на сьомому поверсі назустріч нам не трапилася стара жінка з відром, наповненим сміттям. Вона перелякано закричала, і, мабуть, отямившись від цього крику, Катин чоловік спинився, і далі я побрів сам. Перед ліфтом на п'ятому поверсі я нарешті виплюнув вибитого зуба. Гула голова, боліли ясна. Але це було ще не головне. Головне — я зрозумів, що тепер справді все. Остаточно. Без жодних шансів. Я дочекався ліфта і спустився вниз.

Внизу від мене сахнулася якась дівчина. Я вийшов надвір. Повітря було вже по-літньому теплим.

— Ось і все, — сказав я уголос.

Сказав укотре. Я йшов подвір'ям. Ще двоє перехожих злякано оглянули мене.

«Байдуже», — подумав я.

Справді байдуже. Десь переночую. Якось проживу.

Біля виходу на вулицю я спинився. І тут до мене прийшла несподівано думка. Я весь час боявся свідків своїх поразок. Треба було цього побоїща, щоб зрозуміти — найголовнішим свідком був я сам.

Утім, кожен з нас свідок своїх перемог і поразок, тільки я забув про це чи не хотів пам'ятати.

Я стрепенувся. До мене підходила Катя. Спершу я подумав, що мені ввижається, але вона таки стояла поруч. В розірваному платті, теж, очевидячки, побита, як і я, і важко дихала.

— Ви… Жи… вий?

— Як бачите, — спробував я посміхнутися.

Катя спинилася. Стояла і дивилася на мене. Пригадувала і не могла пригадати.

— Я десь вас бачила, — сказала вона.

— У Лариси, — нагадав я. — Вона хворіла, я прийшов провідати. Ви були там…

— Не пригадую, — похитала Катя головою.

Вона повернулася й пішла назад. Стомленою, шаркаючою ходою.

— Куди… куди ж ви? — гукнув я.

Я наздогнав Катю і схопив її за руку. Я не міг її відпустити.

— Не треба, прошу вас, — сказала Катя з такою мукою, що я мимоволі розтулив пальці.

Вона пошаркала далі — зсутулена, як і я, побита, а я не мав сили ворухнутися, щоб її наздогнати. Щось наче стояло за цією жінкою таке, що я не смів їй заперечити.