Розділ «ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА»

Невідомо, що відповів би він серові Іву Монтеві, першому секретареві Королівського медичного товариства, — він, ображений, знеславлений і скривджений старий лікар, — можливо, він зірвався б на рівні ноги й затопив би серові Монтеві в голову його портфелем з гадючої шкіри, можливо, але… цього не сталося, бо в цю мить двері сусідньої кімнати розчинилися і місіс Ліліан ввійшла без дозволу в приймальню лікаря Нен-Сагора.

Місіс Ліліан не тільки нечемно, порушуючи всі етикети й елементарні правила ввічливості, ввійшла без дозволу в приймальню Нен-Сагора під час його ділової розмови з сером Монтеві,— Є вона ще й ганебно, наче якась камеристка, підслухувала по той бік дверей.

— Місіс! — підвівся сер Монтеві, гублячи монокль і ворушачи останніми волосинками на своїй колись красивій голові. — О! О, місіс…

Вся його фізіономія була точним начерком цієї інтернаціональної літери “О”. В інтонації, з якою він вимовляв цю інтернаціональну літеру, були всі природні в таку хвилину почуття: переляк, здивування, розгублення, обурення, пошана до жінок і гнів.

Місіс Ліліан не дала йому отямитися.

— Пробачте, сер, — сказала вона, — що я, не поспитавши дозволу, зайшла сюди, але… — місіс Ліліан лише на секунду задумалася і зразу ж спритно відбрехалася, — але мені щойно подзвонили, що сера Нен-Сагора викликають до прямого трансконтинентального провода з Індії, і я дозволила собі перервати вашу розмову.

Сер Ів Монтеві змалечку мав велику пошану до всіх точних зв’язків, особливо трансконтинентальних, а також до жінки… навіть і тоді, коли вона… каже неправду.

Він був щирий джентльмен і тому достойно схилив свою лисину.

— Місіс!

— Добридень, сер. Діду, — докінчила свою брехню місіс Ліліан, — вам треба буде підійти до апарата в десять годин сорок п’ять хвилин. Ви ще маєте десять хвилин часу.

Потім вона повернулася до сера Іва й привітно хитнула головою.

— Прошу, сер, сідайте. — І вона сіла сама. — Ви пробачте мені, але, ввійшовши, я чула вашу останню фразу. Так президія товариства ухвалила зробити ревізію наукової роботи мого діда? Назвімо це, як хочете. Нехай буде ревізія, але чи не цього ж самого жадав сер Сагор від шановних зборів? Він якраз і жадав, щоб товариство ближче ознайомилося з його роботами і відрядило для цього спеціальну комісію. Значить, президія призначила таку комісію?

Сер Ів Монтеві був зовсім спантеличений таким навальним наскоком і зміною співрозмовця, до того ж він ще змалечку ніяковів при жінках.

— Так, — промимрив сер Ів. — Гм… так. Президія виділила комісію… Це сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, сер Олівер Вебенс, невропатолог… Як бачите, комісія дуже компетентна: представлено і теоретичну, і практичну медицину. Сер Овен Прайс великий експериментатор, його знає ціла Англія. І взагалі…

І взагалі сер Ів Монтеві замовк, бо розгубився остаточно.

Сер Ів Монтеві пробув у лікаря Нен-Сагора ще рівно вісім хвилин: він же чудово пам’ятав, що серові Нен-Сагорові за десять хвилин треба йти на розмову до трансконтинентального провода. Тому за дві хвилини до десятої години сорока п’яти хвилин він встав і з повагою відкланявся. Горбань Сю виніс за ним портфель.

За ці вісім хвилин збентежений сер Ів не встиг навіть докінчити свого доручення: присутність жінки, як завжди, зовсім збила його з пантелику. Ці жінки завжди так недоречно вміють перевести ділову, офіціальну і вельми відповідальну та суху розмову на якусь блазенську і ніяк не суху і не офіціальну балачку: місіс Ліліан розмовляла з сером Івом про зростання цін на ринку та останній концерт у Королівській опері. Сер Ів не встиг навіть переказати місіс Ліліан, що її теж викреслено з списків кандидатів медичного товариства: коли мовиться про ціни на сибірське масло та про Бетховена, хіба тут до таких делікатних повідомлень? Сер Ів вийшов з дому Сагорів ні в сих ні в тих і дуже злостився на себе та на місіс Ліліан. Бідному горбаневі, Альбертові Сю, перепало за всіх. Проте сер Ів вирішив послати місіс Ліліан офіціальне сповіщення поштою й на тому заспокоївся.

Нен-Сагор залишився вдвох з місіс Ліліан. Старий лікар розгублено м’яв у руці залишений йому протокол медичного товариства.

— Ти це сказала навмисне, Лі, про прямий провід? — спитав він.

— Так, діду, я боялася, щоб ви не наробили дурниць. Ви повинні пробачити мені.