Розділ «ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА»

— Я казав вам також, що нашій медицині ми даємо такий девіз: “Лікувати людину не тоді, як вона вже захворіла, а так загартувати людський організм, щоб людина втрачала самий нахил, саму здатність хворіти…”

— Могутній імунітет, виключне значення профілактики, як основної галузі медицини?..

— Саме так. Ми вважаємо профілактику за основну і єдино важливу галузь медицини. І головне — саме сонячну профілактику насамперед. Сонячною профілактикою ми беремося переродити організм сучасної людини…

— Хе! — змінив позу сер Овен Прайс і нарешті не витримав: — Я вважаю, що тут стає вогко. Може, ми рушимо далі й слухатимемо сера Нен-Сагора, прогулюючись? Ви маєте вашого блокнота, Альберте?

— Так, сер, — відгукнувся горбань і непомітно перезирнувся з місіс Ліліан. — Я справно нотую все, що говорить сер Нен-Сагор.

Нен-Сагор, місіс Ліліан та Коломієць з Думбадзе неохоче звелися на ноги. Вечір був тихий і принадний.

— Ми рушимо назад до міста, — незаперечним тоном заявив сер Овен. — Я все ж таки гадаю, що буде зручніше обмінюватися думками не під голим небом, а десь у придатнішому для цього місці.

Всі мовчки погодилися. Товариство так само мовчки рушило назад.

Коли околичні вулиці лишилися позаду й товариство вийшло на головну вулицю, несподівана процесія перепинила цілях. Всі спинилися й повинні були пропустити її.

Це повертався з гір нічний загін королівської кінноти. Він був вистроєний у каре. На чолі, закинувши шолом на маківку, їхав начальник загону. Шереги солдатів крокували за ним. Всередині каре тихо посувалося чоловік з двадцять людей. Вони йшли понуро, й руки були їм зв’язані ззаду мотузками. Їхній одяг був брудний і пошматований, дехто був і зовсім майже голий.

Коломієць впізнав у них вчорашній гурт повстанців…

Ні Нен-Сагор, ні місіс Ліліан ніяк не реагували на цю несподівану процесію: вони дали їй пройти, мовчки провівши полонених очима.

Мовчали й усі інші. Тільки сер Овен Прайс та його колеги не на жарт переполошилися.

— Це повстанці! — зблід сер Олівер Вебенс.

— Але ж звідки вони? Значить, вони таки були тут поблизу!

— Яка небезпека загрожувала нам! — перелякано промимрив сер Овен Прайс. — Офіцере! — гукнув він до командира загону. — Ви не залишите нас? Тут троє громадян Британської імперії. Ми потребуємо вашого захисту!

Офіцер почув і віддав честь. Потім він мовчки вказав назад по вулиці, в напрямі до Сольготелю, 3 сер О глянули туди й полегшено зітхнули. Перед Сольготелем і на кожному перехресті полискував у надвечірньому смерку сивий металевий шолом і широкий короткий багнет.

Військові англійські сили в Індії в тридцятих роках складалися з двох армій: прикордонної, що берегла переходи через Гімалаї з боку Афганістану, та внутрішньої, що стояла постоєм по різних місцях Індії, щоб підтримувати внутрішній лад та допомагати поліції насамперед. Прикордонна армія складалася переважно з індійців: 90 % У ній — солдати з різних індійських племен і лише 10 % — англійці. Але зовсім навпаки — з внутрішньою армією; там дуже незначний процент тубільців: англійське командування небезпідставно воліє держати всередині країни певніші і відданіші війська.

Але крім того, що є військо, яке підлягає індійським раджам, є ще резерви, є ще територіальні солдати, є ще й окрема “допоміжна” армія тільки з самих англійців.

І зверх усього цього є ще спеціальні військові ескадрильї…