— Колега говорить про волю своєї країни, яку здобула вона собі внаслідок революції,— Є встряла в розмову місіс Ліліан.
— А! — збагнув Нен-Сагор.
— Ви праві, товаришко, ми творимо тепер своє власне життя, а ви ще дозволяєте визискувати вас зажерам із острова.
— Індія палає в повстаннях, — нагадала йому Ліліан.
— О так!
— І незабаром справлятиме свято своєї перемоги, — додав Думбадзе. — Скажіть, патроне, — звернувся він до Нен-Сагора, — а як у Північній Індії, повстанський рух теж розгортається?
Нен-Сагор безпорадно розвів руками.
— Ах, знаєте, я так мало розуміюся на політиці. Я всім серцем бажаю моєму народові волі, добробуту й, щастя, але сам я не можу, не вмію взяти участі в обороні його інтересів. Ви пробачте мені, але цей шлях огню і меча, цей шлях крові, на який став мій народ, здобуваючи собі волю й добробут, — цей шлях мені не до серця. Це надто жорстокий шлях.
— Жорстокий! — усміхнулися Думбадзе й Коломієць, і місіс Ліліан підтримала їх. — А імперіалізм?
— Імперіалізм, імперіалізм! — Нен-Сагор роздратовано відмахнувся. — Я заявляю вам, що з мене поганий політик. Мені лишилося жити зовсім небагато часу, і за цей час я ще повинен устигнути закінчити мої наукові роботи. Я зараз прагну одного — завершити мою теорію, показати світові нову дорогу до життя! — Він запалився і розхвилювався. — Оздоровлення! От чого треба людству, оздоровте людство, і, можливо, не треба буде ніяких революцій, щоб поліпшити його добробут. Дайте людині нову гігієну, нову медицину, нову людину, і цій людині не будуть відомі ганебні властивості сучасної, викривленої, кретинізованої людини… Ви робіть, що знаєте. Мені дайте робити моє діло, воно не буде гірше од вашого.
Суперечка загрожувала розпалитися, але в цей час гонг ударив до табльдоту, останнього табльдоту на океані.
Всі заворушилися. Місіс Ліліан, Думбадзе й Коломієць одразу відчули голод.
— Ходімо, — запропонував Коломієць руку місіс Ліліан.
— І я з вами, — заявив раптом Нен-Сагор.
— Ви вийдете, діду, до табльдоту? — здивувалася місіс Ліліан.
— Так. Чому мені не вийти до табльдоту?
Місіс Ліліан не відповіла нічого, вона лише задоволено оглянула постать свого діда.
Поява Нен-Сагора в їдальні зробила чималеньку сенсацію. Пасажири вже звикли бачити його струнку й худу постать лише в вечірні години в самотньому закутку нижньої палуби. Про чударя індуса, заплямованого в широкому світі й викинутого, як за остракізмом [42] , за його борт, вже ходили між пасажирів рясні анекдоти. З старого чударя глузували, але серпанок таємничості робив з нього для всіх цікаву особу. З півдесятка різних фантастичних побрехеньок гуляли по проплаву, рекламовані як справжні щирі “теорії” старого ескулапа.
Особливо вражені були самі члени ревізійної комісії — сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, і сер Олівер Вебенс, невропатолог. Вони майже забули про присутність на цьому пароплаві їхнього колишнього колеги, а нині — майже підсудного. Щиро кажучи, в приємній подорожі вони майже забули й про саму мету цієї подорожі. Вони вже ладні були вважати її за розважальну прогулянку.
Поява Нен-Сагора в загальному залі нагадала їм про їхні відповідальні перед королівством обов’язки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прекрасні катастрофи» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА“ на сторінці 23. Приємного читання.