Розділ «ГОСПОДАРСТВО ДОКТОРА ГАЛЬВАНЕСКУ»

— Одну хвилинку, — спинив її офіцер. — Цей громадянин, — він кивнув на Чіпаріу, — теж був у маєтку доктора Гальванеску і бачив те, що бачили ви?

— Так, — сам за себе відповів Чіпаріу.

Жандарм помовчав і далі вивчав свої нігті. Потім задивився у вікно й роздумливо мовив:

— Справа ось у чому… Ви, звичайно, помітили, що я не записував вашої заяви й усього вашого оповідання. Я навіть, коли хочете, постарався вже усе це забути… Доктор Гальванеску має від держави охоронну грамоту не тільки на його маєтності, але й на таємницю його роботи. Ні одна людина не має права знати більш за те, що він сам їй розповість… Ви, звичайно, розумієте, що наш обов’язок допомагати цьому? Словом, цього громадянина я мушу затримати. Щодо вас, то… теж тимчасово я вас затримую, поки дістану розпорядження від мого уряду.

— Ви не маєте права! — зірвалася Сахно. — Я вам не піддана.

— Через те я й кажу — тимчасово. Вашого консула буде негайно повідомлено.

— Я категорично протестую проти цього. Ні мене, ні мого шофера ви не маєте права затримувати. Він тут ні при чому — за всю справу відповідальна я. Себе ж я не дозволю арештувати, поки не подам заяви німецькому консулові, від якого маю візу, і не одержу від нього відповіді.

Жандарм повернувся до Сахно.

— Цього ви теж не можете зробити: німецький консул не повинен знати нічого з таємниць доктора Гальванеску.

Відкарбувавши це, він перехилився через стіл і хотів натиснути кнопку дзвоника. Але передумав і знову звернувся до Сахно:

— Ви дозволите мені ознайомитися з вашими документами?

— Будь ласка.

Сахно вийняла з кишені паспорт і простягла його жандармові. Жандарм узяв паспорт, і враз обличчя його змінилось — він пополотнів, тоді почервонів.

— Значить, ви? Значить, ви?..

Жандарм не докінчив, його рука натрапила на кнопку від дзвоника. За дверима забринів короткий дзвінок. Двері розчинилися.

— Більшовичка! — крикнув жандарм. — Держіть її! Це більшовичка!

Сахно звелася. Двоє здоровенних солдафонів в ту ж мить скрутили їй руки назад. Чіпаріу відіпхнув одного з них. Але до кімнати вбігло ще кілька жандармів і кинулися на нього. В коридорі лунали хуткі кроки багатьох ніг.

— Більшовики! Комуністи! — ревів офіцер. — Арештувати їх!

Сахно шарпнулася, удар у тім’я засліпив її і оглушив. Останнє, що бачила вона, непритомніючи, — це як Чіпаріу висадив стільцем вікно і виплигнув на вулицю. Заверещали свистки, залунали вигуки і постріли.

Білий морок обступив Сахно, коли вона ворухнула важкими, закам’янілими повіками. Білий морок засліпив її, і вона знову заплющила очі. Так пролежала вона довгенько, силкуючись примусити запрацювати думку й пам’ять. Але ні думка, ні пам’ять не хотіли, неспроможні були відживитися. Тільки слух поволі призвичаювався до тиші довкола й починав уже ловити дрібні, ледве чутні звуки. Сахно напружилася і ще раз кліпнула очима. Білий морок стояв непорушно і тихо. Білий морок і білий холод. Наче сліпуча арктична природа оточувала її.