Розділ «ГОСПОДАРСТВО ДОКТОРА ГАЛЬВАНЕСКУ»

— Ви говорите про сурогати? Хімічний хліб? Я знайомилася з багатьма спробами в цій галузі, і, здається, вони всі досі невдалі.

— Так. Це не моя ідея. Вже понад сто років шукають люди формулу речовини, що заступила б звичайне харчування. Куштуйте, — простяг він Сахно черпака, — це якраз розчин для зрошування грунту під цукрові буряки. Кожна рослина, звичайно, потребує трохи одмінної формули розчину. І цей якраз, на мою думку, найближчий до того, що може бути поживою для живого організму. Свині, скажімо, що їхній травний апарат і формула крові найближчі до людського, їдять це залюбки і вгодовуються швидше, як на кукурудзі, висівках чи мелясі.

Сахно обережно сьорбнула бурої з неприємним запахом юшки. На смак вона була солодка і трохи п’янка.

— Тут є хлор? — запитала вона, розсмакувавши.

Гальванеску розсміявся.

— Ви хочете вивідати в мене формулу? Але коли я скажу навіть, що хлор таки є, і перейменую ще з двадцять інших складових частин, вам однаково це нічого не дасть. Бо основне, звичайно, — пропорція і спосіб виготовлення.

Сахно й собі розсміялася, запевняючи, що вона зовсім не хоче силоміць вивідувати таємницю.

— Ну, як вам смакує? — поцікавився господар.

— Не дуже, — щиросердо призналася Сахно. — Я з більшою охотою з’їла б біфштекс з картоплею і кавалок хліба.

— Я теж, — засміявся доктор Гальванеску. — Але я ще й не заявляю патента на таку поживу. Поживемо ще — побачимо.

Вони знову посідали в циклонетку й рушили далі. Тепер пшеничні й бурякові плантації лишилися позаду і стежка бігла серед рясних виноградників. Гальванеску мовчав, роздивляючись по сторонах, і раз у раз вдавався до свого нерозлучного апарата, вицокуючи коротенькі акорди.

— Ви це серйозно, пане доктор? — по паузі запитала Сахно, коли мотор спинився перед брамою.

— Що серйозно?

— Про годівлю… цією рідиною?

Гальванеску подумав і замислено відказав:

— Не знаю. Це, звичайно, тільки проблема. Проблема вивчення, аналізу і синтезу — так, так, — аналізу і синтезу вітаміну. Я, між іншим, працюю й над цим. Не знаю, чи пощастить мені закінчити мою роботу до смерті… Ах, цей проклятий обов’язок вмирати руйнує всі плани! Для людей винаходу ніколи не вистачає життя! — обурено вигукнув він. — У всякому разі, день розв’язання вже недалеко…

Потім, трохи помовчавши, він додав тоном лектора:

— Розумієте, справа в тім, що організм землі й організм рослини значно простіший за організм тварини. Тварина ж до того страшенно розбещена, особливо людина. Знайти для неї штучну поживу надзвичайно важко: треба врахувати все — і кровообіг, і нервову систему, і вібрації розумового апарату, і статеві хвилі, і соціальну спадщину віків, і нажиті мікроби тисячі хвороб, і багато всякої, всячини… З другого боку, можливо, що цілий цей метод хибний. Може, неправильно шукати і пристосовувати потрави для організму, може, навпаки — організм тварини треба пристосувати до першої-ліпшої потрави. Тобто спростити людський організм, довівши його простоту до простоти коли не землі, то бодай організму рослини…

Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав.

— Я втомлюю вас…