Сахно слухала, як зачарована. Вона чекала побачити тут чимало цікавого, але це перебільшило всі її сподівання.
— Дорогий професоре! — палко вигукнула вона, проймаючись великою пошаною до цього оригінала. — Вам же, звичайно, відомо, що на культурних полях найпоступовіших щодо сільського господарства країн врожайність не складає й п’ятої частини вашої. Ви пробачте мені, але я дивуюся, чому ви не опублікуєте своїх досягнень, чому ви не зробите їх надбанням людства і науки?
— А що дасть мені за це наука і людство? — холодно відказав доктор Гальванеску, згорда примружуючись на захват Сахно.
— Як то що? — трохи зніяковіла Сахно. — Ви зробите людство щасливим. Ви навчите його легко заробляти хліб. Ви дасте йому змогу раціонально витрачати свою працю. Ви звільните його від зайвої роботи…
— Для того, щоб воно більше часу мало на лінощі та безпутства?
— Хіба ж можна так казати? Невже ви не вірите в людство, в поступ, в культуру?
Доктор Гальванеску неохоче засміявся.
— Припустімо, вірю. Бо не можу не вірити. Коли не в людство, то в окремих людей, в їх поступ, культуру. Не можу не вірити, бо оце, що я вам демонструю, це і є поступ, культура. Але… це зробив я. Що мені дасть за це людство?
— Подяку трудящих… Славу, коли ви її шукаєте… Або, нарешті, багатство. Стовпи капіталізму вам охоче віддадуть на експлуатацію півсвіту, аби ви тільки відкрили другій половині свою таємницю.
Гальванеску знову засміявся сухо і хрипко.
— А може, я хочу цілий світ? Може, половини мені замало!
Сміх і іронія охолоджували захват Сахно. Вона вже не знала, чому віддати перевагу — шанобі й захопленню перед генієм чи огиді з його мерзенності. Доктор Гальванеску тим часом заспокоївся і змінив гнів на милість.
— Ця формула мені коштує п’ятдесят років життя. Ніхто ніколи не поверне мені цих років. А вони для мене дорожчі за ваших півсвіту. Нехай інший розум винайде формулу безсмертя, а я віддам йому свій винахід задарма…
Він помовчав, скеровуючи циклонетку по вузеньких бетонних стежках, що в’юнилися між рівчаками зрошування. Зненацька він засміявся привітно й весело, зі своїм чудним умінням нагло міняти свій настрій.
— Все це дурниця! Не в тім справа. Я ще мушу все добре перевірити. Хто знає, може, я таки відкриюся… І не візьму дорого за свій винахід, — ще засміявся він.
Його співрозмовниці враз полегшало, і Сахно з колишньою пошаною поглянула на господаря. Доктор Гальванеску в цей час раптом спинив мотор.
— Я хочу дати вам покуштувати зрошувальної рідини.
З цими словами він легко скочив на землю і взяв черпак, що лежав біля водозбору.
— Хіба я земля? — засміялася Сахно.
— Ні,— Є серйозно відповів Гальванеску. — Але ви частка тієї ж світоспоруди, що й земля. Не гидуйте її поживою. Можу вас поінформувати, що зараз я досліджую вплив цієї зрошувальної рідини безпосередньо на живий організм. І маю підстави боятися, що вся моя попередня праця піде марно. Можливо, що й саме зрошування не буде потрібне, як не буде потрібен рослинний хліб.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прекрасні катастрофи» автора Смолич Ю.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГОСПОДАРСТВО ДОКТОРА ГАЛЬВАНЕСКУ“ на сторінці 13. Приємного читання.