ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ

Веселий ярмарок

Шипак увімкнув телевізора. Диктор читав повідомлення статистичного управління. Шипак сплюнув.

— Знову цифри! Знову на душу населення! От я — душа населення чи не душа?! Якщо душа, то прошу викласти мені сюди все, що належить: і цеглу, і шифер, і залізо, і труби. А я вже якось дам їм раду. Мені абстракції не потрібні. Мені витягни і поклади. Щоб усе по справедливості.

— Між іншим, про труби,— сказала дружина.— В садку на Ігорка скаржились. Їм завезли труби для оранжереї, а Ігорьок — вихователька сьогодні розповіла — знайшов десь якусь залізяку і геть усі погнув.

— Випишуть іще!— махнув рукою Шипак.— Не вміють дітей виховувати, то так їм і треба. Надалі розумнішими будуть.

З іншої кімнати вийшов п'ятирічний Ігорьок із книжкою в руках.

— Па,— сказав він.— Почитай мені. Завтра в садку цю книжку переказувати будемо.

— Не бачиш хіба — ми з мамою відпочиваємо,— сказав Шипак.— Колись іншим разом почитаю. А зараз на ось тобі цукерку і йди у двір пограйся...

Минуло п'ять років. Прийшовши з роботи, Шипак сказав:

— Сьогодні у нас грандіозний скандал був. Премії розподіляли. І як тільки дійшла черга до мене, підвівся цей нещасний Квасольняк і давай мене грязюкою поливати. «Цього неробу,— сичить,— треба в шию гнати, а ви йому премію даєте! За нього відділ всю роботу тягне, а ви тут лібералізм розводите! Я у главк,— викаблучується,— писатиму, якщо ви вчинете цю несправедливість!»— «А я,— відказую,— у той же главк анонімку настрочу, що в нашій конторі кумівство при розподілі матеріальних благ процвітає. Попосмикають вас комісії, попоскладаєте пояснювальні записки— знатимете, як мене обділяти!» І знаєш — дали-таки. Злякались. Лише Квасольняк вискочив із кабінету й дверима грюкнув.

— Так з ними й треба,— сказала дружина, яка лежала на тахті, укрившись пледом, і читала «Сестру Керрі».— Головне нікому не дозволяти пальця в рот класти. В разі чого — кусати, й ніяких антимоній. А нас із Лялькою сьогодні до слідчого викликали. Приємний молодий чоловік, тільки дурні запитання ставить. «Де, коли та в кого речі купуєте і кому перепродуєте». Ми з Лялькою в сльози. «Що ви, що ви, шановний, які речі? Нічого такого не знаємо і не робимо. Одного разу, правда, зустріли на вулиці якусь тітку, вона й запропонувала нам по замшевому костюмчику. Ну, ми й узяли. А більше — боронь боже!» Послухав він, послухав — причепитися немає до чого — та й відпустив. Лялька йому перед тим свої коліна демонструвала,— ти, ж знаєш, які в неї коліна! — але той телепень — нуль уваги. Пообіцяв, що коли треба буде, то викличе.

— А мені після обіду Гунтик зателефонував,— озвався Шипак.— Непогана комерція накльовується. Одному корисному чоловікові дерево для дачі потрібне. Гунтик поклявся: якщо я це діло організую, той дачник віддячить путівками на море. Гадаю, треба зайнятися, як вважаєш?

— Навіть сумнівів бути не може,— сказала дружина.— Зроби неодмінно. Між іншим, про комерцію. Вчителька горкова в щоденнику записала, що він у класі цукерками торгує. Приносить з дому і продає по п'ятнадцять копійок за кожну.

— А що ж він — безплатно повинен їх роздавати? — сказав Шипак.— Дивна логіка у цих педагогів. А втім; хай самі про те клопочуться. Їм за виховання дітей гроші сплачують.

З іншої кімнати вийшов десятирічний Ігорьок.

— Па,— сказав він.— Допоможи куб склеїти. Мені завтра треба в школу принести.

— Господи, боже мій,— сказав Шипак.— Ніколи ти нам відпочити не даєш. Бачиш, ми з мамою втомилися на роботі. Візьми ось монету, піди морозива собі купи...

Минуло ще п'ять років. Повернувшись з роботи. Шипак сказав:

— Знаєш, у нашій конторі скорочення штатів гряде. Директор зібрав усіх і розповів. Попросив завідувачів підготувати пропозиції, тільки спокійно, каже, без метушні та емоцій. Не встиг закінчити, як цей піжон Квасольняк уже слова просить. «Щодо нашого відділу,— піниться,— то двох думок бути не може! У нас,— аж захлинається,— один кандидат на скорочення — Шипак! ми,— хрипить,— будем твердо наполягати, щоб скоротили саме його!» Я спершу трохи розхвилювався, а потім заспокоївся. Гримнув стільцем і прямо йому перед очі виклав: ось, кажу, товариш директор спеціально наголосив, що емоції в такій відповідальній справі можуть лише зашкодити, а ви керуєтесь тільки ними. Усім, продовжую, добре відомо, що Квасольняк упродовж багатьох років усіляко цькує мене і переслідує. І не тому, що я йому не подобаюсь, а тому, що я завжди критикую його, викриваю хиби в його роботі. Отже, кажу, випад Квасольняка проти мене не можна розцінювати інакше, як спробу розправитися за критику. Та я в народний контроль піду, хай знають, які порядочки процвітають у нашій конторі. На тому й кінчилося. Директор тут же заборонив цьому мерзотникові Квасольняку навіть мріяти про моє скорочення. Так що ми з ним іще попрацюємо, іще поспілкуємось,— зловтішно закінчив Шипак.

— Правильно зробив, що не змовчав,— сказала дружина, лежачи на тахті й читаючи «Сестру Керрі».— З цими хамами нічого панькатися, а то зі світу зведуть. А в нас сьогодні сенсація була. Моя шефиня знайшла на вулиці гаманець, а в ньому повно грошей. Щось карбованців із триста — можеш собі уявити, як цій відьмі пощастило? І що ж, ти думаєш, вона з ними зробила? Віднесла в міліцію, кретинка! Не інакше, хоче, щоб про неї в газеті написали. Бо чого б то нормальній людині просто так — ні сіло ні впало — з грішми розгетькатися! Неодмінно заповзялася прославитися!

— До речі, про міліцію,— сказав Шипак.— Що це за повістка в кас у поштовій скриньці лежала?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 158. Приємного читання.