— Що не кажіть, друзі, а вихованість — то таки велика річ. От учора був у мене в гостях Терпляк. Лапа, як у ведмедя, сили не відчуває, хрясь фужером об стіл — ну, ясно: той — на друзки!..
— Стіл?— здивувався хтось із колег.
— Та ні — фужер,— уточнив Шелепетень.— Хтось інший скандал би зчинив — фужер-бо кришталевий,— а ми наче й не помітили. Ні я, ні Семен Григорович, ні Петро Демидович, не кажу вже про дружину. А чому? Бо виховані люди...
В обідню перерву я зайшов до буфету й одразу ж почув голос Шелепетня:
— ...а фужер — кришталевий! І цей Терпляк розхекав його вщент. Так я й виду не подав, хоч, може, й варто було б сказати цьому бовдуру кілька теплих слів. Але ж — самі розумієте — вихованість не дозволяє...
Увечері, беручи в гардеробі пальто, я почув з-за вішалок:
— Звичайно, чуже розтовкти легко. Та коли б іще той фужер був із звичайного скла, а то ж — чистий кришталь! Зловживають, зловживають отакі терпляки нашою вихованістю...
Наступного дня я оббігав зранку всі комісійні магазини, запізнився на роботу аж на дві з половиною години, але знайшов фужер. Точнісінько такий же. Кришталевий. І віддав його Шелепетню.
— Та що ви, колего!— зарум'янився він.— Навіщо? Ми вже й думати забули про той фужер, а ви собі стільки клопоту завдали через таку дрібницю...
— Чого ж дрібницю? — заперечив я.— Вісім карбованців коштує...
— А хіба не вісім п'ятдесят?— запитав він.
Я дістав із кишені срібняки і поклав йому на стіл. Уже в гардеробі почув голос Шелепетня:
— Що не кажіть, а вихованість своє завжди візьме.
Оцей бовдур Терпляк, який трощить чужий кришталь, під моїм впливом починає виправлятися...
Володимир Чепіга
ПОСОЛ ВІД «ГРАФА»
— Свиня цей Квасольняк,— сказав, прийшовши з роботи, Шипак.— Ти уявляєш — я вискочив із контори на якихось жалюгідних півтори години. З'їздив до Гунтика ца базу, він мені виніс три банки оліфи — не буду ж я по неї в магазин тьопати, гроші викладати. Повернувся, забіг у буфет, пообідав, заходжу до кабінету, а тут цей Квасольняк назустріч. «Скільки,— квакає,— можна байдики бити! Працюєте,— кричить,— у нас шість років, а віддачі практично ніякої! Ви нам,— репетує,— систематично план зриваєте! Я буду,— верещить,— доповідну директорові писати!» Ну, я йому видав. Теж мені, кажу, передовик знайшовся. Ти на себе спочатку подивись. У чому тільки душа тримається. Пика аж зелена від ударної роботи. Хочеш, щоб і я таким став? Дзуськи! Якщо ти на той світ поспішаєш, то я ще років сорок, як мінімум, маю намір пожити. Отож, галасуй не галасуй, а надриватися мене не примусиш. Права такого не маєш. Аж озирнувся — а позаду директор стоїть, слухає. «Знаєте що, Шипак,— говорить,— я вже давно до вас придивляюся. І слово честі — ви мені щось не дуже подобаєтесь. Поміркуйте над цим!» Та й пішов собі... Як це тобі лягає на душу, га? А все через того негідника Квасольняка!..
— Не звертай уваги,— сказала дружина. Вона лежала на тахті, укрившись пледом, і читала «Сестру Керрі», яку взяла у бібліотеці, ще коли навчалась у школі, але так ще й не дочитала.— Не звертай ні на кого уваги. Усі люди злі й заздрісні. Їм не подобається, що в тебе хороша квартира, дача, машина. Вони б нас живцем з'їли, якби могли. Хто ж їм винен, що крутиться не вміють? От і чіпляються. У мене теж, до речі, сьогодні баталія була. Вранці Лялька принесла набір імпортних трусиків. Ну, я й вийшла з нею в коридор прицінитися. Коли двері — грюк. Дивимось, а це наша шефиня сухозада. Як накинулась, як розкрила рота — просто жах. «Знову з ганчірками? Знову нічого не робите? Я таки з вами розберуся!» А я спокійно так посміхнулася й кажу: «Ви спочатку зі своїм коханим чоловічком розберіться, чим він у робочий час займається, а тоді вже до нас лізьте». Ну, вона й заткнулася.
— А що, він з кимось крутить?— запитав Шипак.
— Куди йому!— зневажливо кинула дружина.— Інфарктник, слава богу. Але хай вона помучиться, хай собі нерви попсує. Менше за нами стежитиме.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 157. Приємного читання.