Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

Та ось загорілися в гостей очі, націлились фотоапарати, задзижчали кінокамери. Знайшли потрібний їм об'єкт, знайшли!

То був старезний телятник. Він єдиний залишився після фашистського розгрому. Тепер це наш музейний експонат. Делегаціям показуємо — ось із чого починали господарювати по війні. Пояснюю це безпортфельному лорду, цибатій леді.

Перестали дзижчати камери. Питаю про обід.

— Може, перекусите? У нашій чайній?

Присіли лорд і леді, інша іноземна челядь. Та й люд колгоспний надійшов — не щодня ж зустрічаємось з лордами!

І Галька моя тут, сидить поруч, моя цариця, красива, навіть лордиха похвалила:

— А леді Галька — гарна. Я саме такою і уявляла українку.

Я тим часом виголошую тост:

— Фо ніс енд френшіп! За мир і дружбу тобто. Будьмо!

Міністр пригубив і поставив чарку. Моя Галька роз'яснила — у нас звичай такий: першу треба допити. Лорд благально подивився на свою худу. Та кивнула — звичай є звичай. Сьорбнув гість нічогеньку чарчину і аж крякнув — губами водить, наче карась на березі.

І знову тости: «За королеву Єлизавету! Будьмо!»

Лорд зирк на леді, а та — звичай є звичай...

По тому — за леді-міледі. А лорду заманулося ще й за леді Гальку.

Я вже бачу — треба зупинити цього, без портфеля. Натякаю — тільки першу до дна належиться... А міністр

без портфеля кричить:

— Я полюбив юкрейніан горілку. Як там у вас: дьорнем іншої

Розвезло безпортфельного: «Ви гегемоністи, у вас є сателіти!» Диви, думаю, це ж ти без портфеля та такий хоробрий. А як дадуть портфель? Натякаю: у нас у гості ходять з добром. Та куди там...

І тоді я даю лордові несподіваний бій. Довга леді ледь встигає витлумачувати лорду. Згадав я й Індію, і Близький Схід, і Кіпр, і Йємен... І історію, і географію. Питаю гостя: «Ду ю андестенд мі?» Чи второпали?

Зиркає безпортфельний на мене.

— Містер чеамен — супермен. Так одбрить міністра. Була б моя воля, я б містера чеамена призначив прем'єром Англії.