Розділ «Павло Мисько ЕРПІДИ НА ПЛАНЕТІ ЗЕМЛЯ»

— До об’єкта двадцять сім метрів… Двадцять чотири… — доповів ззаду хрипким голосом Ерпід-один.

— Дивіться, велосипед “Орлятко”! — вигукнув у цей час Ваня.

І справді, поперек стежки-доріжки лежав блискучий, весь у краплинах дощу велосипед.

Поки всі зібралися біля Вані, він і велосипед підняв, і звернуте набік кермо поставив на місце. Спробував і скинутий ланцюг начепити на зірочку-зубчатку, але тільки руки забруднив мазутом.

— Чого він тут лежить у дощ? Гей, хто тут є? — завертівся Ваня на місці. — Хто відцурався велосипеда?

У відповідь не хлопчачий голос почувся, а радісний писк і гавкання Жучка.

— Тут вони! Близько! — зраділа Таня і хотіла вже кинутись у мокру гущавину і бурелом.

— Стій! Розхоробрилась дуже! — зупинив її Ваня.

Ерпід-два доповів:

— Пес скаче від радості. Запитує: “Стояти тут чи виганяти звіра на Ваню?”

— Скажи, хай стоїть на місці, чекає. І ведмедю скажи, що ми з добром до нього, хочемо допомогти… Запитай, що болить.

— Дев’ять метрів до об’єкта ведмідь… Сім з половиною метрів до об’єкта пес, — вклинився зі своїми даними Ерпід-два.

Такого концерту Ваня і Таня ще не чули. Спочатку Ерпід-два загавкав з підвиванням, потім повертів трохи головою і заревів по-ведмедячому, перейшов на бурмотіння, кректання, вуркотіння. Хотілося і сміятися, слухаючи його, а часом і мороз по шкірі пробігав. Знали, що це Ерпід-два так підробляє голоси, і все-таки не вірилося. Ну й мастак, ну й спец!

— Можна підходити, він не буде тікати. І нападати не буде. У нього, мабуть, переламана задня лапа: защемив, падаючи з велосипеда, — перейшов Ерпід-два на людський голос.

— Як… з велосипеда?! — вигукнули Ваня і Таня. — При чому тут велосипед?

— А так, з велосипеда… Просить підійти подивитися.

— Ваня, не слухай його! — перелякалася Таня. — Ведмідь зовсім мало бурмоче, а жовтий говорить багато. Вигадує абищо, а ти віриш, лізеш йому в лапи.

Ерпід-два не знайшов, що йому сказати. Може, образився? Сказав сріблястий:

— Ви забуваєте, що ми не тільки голос чуємо, але вловлюємо думки, образи, що з’являються у ваших головах. У звірів особливо, бо в них звуків мови мало, майже все треба розшифровувати.

Ваня все-таки не квапився лізти в гущавину.