— Ну, що ж робить,— якось зарадите. А батько хотів як ліпше.
— Певно! Але вгадати наперед ніколи не можна, і за життя свого, мабуть, не зв'язав би він своїх грошей, побоявся б, що обставини можуть змінитись, а от по смерті не побоявся зв'язати.
7+‘/2*
— Ну, нічого! На батька не відказуй і не гнівайся! Своїм розпорядився, не чужим.
— Та певно. Але то ж то й зо би дно, що так розпорядився, що, мабуть, і сам тепер би жалкував.
— Що робить! Не вгадав! А ви на нього не ображайтесь! Ти от ще молодий, буяєш, і життя тобі здається таким полем безкраїм, що й кінця йому нема. А постаришся — то й поро-зумієш, як воно так робиться.
— А ви тестамент теж списали і позав'язували в нім усе?
— Я не про себе. Я тестаментів не списував, а тільки кажу, що це діло людське. Жаль чоловіку уступитися з життя. Хочеться бодай щось ще по смерті значити, якусь участь брати в житті, бодай через близьких людей будувати життя. І як тут відмовити йому? Сказано, живий пес ліпший від мертвого лева. Не повинні живі відмовляти цеї ласки мертвому. І вони колись будуть в тім самім становищі, будуть просити собі цеї ласки, щоб їм було лишено якесь місце в житті, не замикано за ними дверей, як тільки з життя вийдуть. Це треба зрозуміти.
— Та зрозуміти не тяжко. Але ж треба й трохи обережності, аби не стати прокляттям майбутніх поколінь. Я не про батька, розуміється,— поправився Дмитро.
— Розуміється. Якось дасте собі раду. А на покійника не ремствуйте. Пошануйте його добру волю.
З тим і попрощались. Вести далі розмову на цю тему Дмитрові не схотілось. Своїх застав за сніданням. Іван стрів його запитанням:
— Що, Дмитре? Мабуть, не з добром?
— Що ж! Каже, що батько ще позаторік згадував перед ним і перед отцем Федором. Певний, що батько того тестаменту не знищив, і зміст його добре пам'ятає.
Хотів додати, що йому неприємно було удавати, що не знає про тестамент, але не додав.
— Ну, як отець Федір знає про тестамент, то можна сказати, що знають усі або будуть знати,— завважив Іван.— Уже й ти, Дмитре, тепер не противишся, мабуть?
— Не можу вас переконати. А сам і тепер вважаю нерозумним триматися тестаменту, котрий не відповідає бажанням батька, а нам робить тяжкі клопоти,— сказав Дмитро, при-сідаючись до снідання.
— Нічого! Так говориш, бо знаєш, що з того нічого не буде супроти нашої опозиції, і воно до нічого тебе не зобов'язує,— сказав Іван.— Це те, що зветься безвідповідальною опозицією! Благая часть! Перший би відступив, якби справді дали на твою волю тестамент, аби його знищити.
— Так-так,— не відважився б і ти,— підхопив дядько Павло.
— Отже голос за вами в такім разі, викладайте свої спроби, як вийти з труднощів, тримаючись тестаменту,— сказала Христя.
— Це, справді, трудніше, ніж уїдати на тестамент,— завважив Іван.— Що скажемо, дядьку?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Предок» автора Грушевський М.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 45. Приємного читання.
TextBook