— Здаю вам, сусідко, вашого машиніста в повному порядку. Бачите, який молодець!..
Мати глянула на моє обличчя і зареготала: я був чорний, як негр. Ромчин батько пішов далі, а мене мати взяла за руку й повела додому.
— А я тобі й води нагріла, щоб ти вмився. Тільки не знаю, чи й відмиєшся.
Я скинув з себе сорочку й за допомогою матері добре вмився, хоч, сказати щиро, — мені шкода було відмивати з себе паровозний бруд. Та що зробиш…
Коли я вечеряв, мати сказала:
— Чогось до тебе приходив той артист, що по сусідству з нами, і з ним ще якийсь чоловік. Казали, що зайдуть.
Я сказав матері, що хочу бути машиністом.
Вже зовсім смеркло, коли я почув надворі голос Ромки й Юрчика. За день вони скучили за мною…
Ми сиділи втрьох на купі чиїхось дров у кутку подвір’я й обмірковували всі переваги роботи на паровозі. Раптом мене гукнула мати. Я попрощався з друзями. Дома на мене чекав знайомий артист і з ним не відомий мені чоловік.
— Ну ось і він, — промовив артист до невідомого.
Вони подали мені кожен руку, наче дорослому. Я помітив, що мати стривожено прислухалась до їх слів: мабуть, вона побоювалася, що й вони прийшли з якоюсь скаргою на мене… Я й сам пильно придивлявся до незнайомого, намагаючись пригадати, чи не зустрічав я його де-небудь і чи не підстроїв йому якої-небудь пакості. На всякий випадок я пильнував, щоб між мною й ними був принаймні стіл. Але незнайомий ласкавим голосом спитав мене.
— Підете до нас працювати?
— Куди? — спитав я.
— На кіностудію, зніматися в фільмі.
Я стояв ошелешений, нічого не розуміючи… Я не вірив, що до мене могли прийти в такій справі, та ще й звертались до мене на «ви»! Цього ще не траплялось мені в житті.
— Я… я… я… — белькотів я, майже нічого не розуміючи.
— Цей товариш, — пояснив нам артист, — адміністратор групи з кіностудії; їм потрібний хлопчик на роль, от він і пропонує тобі спробувати — чи зумієш… Звичайно, насамперед треба, щоб дала згоду твоя мати.
Мати кивнула головою на знак своєї згоди.
«Еге, — помислив я, — та вони сумніваються, чи я зумію грати в кіно. Паровоза водити вмію, а грати перед кіноапаратом не зможу!..» І мені стало смішно.
— Треба спочатку спробувати, — сказав я, стримуючи себе, щоб не засміятись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сашко» автора Смілянський І.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСЕ ЗЛЕ ЗНИКАЄ, А ХОРОШЕ ПРИХОДИТЬ НЕМИНУЧЕ“ на сторінці 5. Приємного читання.