TextBook Вранці прийшла лікарка. Вона довго вислухувала мене, а потім сказала, що в мене запалення легенів.
Того дня мені було дуже погано. Після уроків приходили Юрчик і Ромка, але мати наказала бабусі нікого з дітей до мене не пускати, і я їх не бачив. А ввечері, коли мати повернулася з роботи і сиділа біля мене, тулячи долоню до мого чола, несподівано прийшла Марина Пилипівна. Я чув, як вітер шпурляв у шибки сніг з дощем. Пальто в Марини Пилипівни було мокре. Вона, мабуть, замерзла, бо довго терла руку об руку. Мати допомогла їй скинути пальто, потім сказала, що напоїть її гарячим чаєм.
Я немов боровся зі сном і, коли на хвилину розплющував очі, бачив учительку, що стояла посеред кімнати. Вона тримала в руці блюдечко, а в другій склянку і, позираючи на мене, поволі ковтала гарячий чай.
І я знову заплющував очі і наче падав у глибокий сон чи забуття.
Але через кілька днів мені стало краще. Я швидко видужував. Звичайно, мені не дозволяли ходити, і бабуся, мабуть, знаючи мою вдачу, зовсім не виходила з дому: вона боялася, щоб я не скочив з ліжка й не почав ганяти по хаті. Але про що я міг говорити з бабусею? А ні з ким не говорити я теж не міг.
Добре, що Ласун став балакучий на старість і раз у раз белькотав щось. Коли бабуся приносила мені їжу до ліжка й ставила на стілець, Ласун раптом струшувався і промовляв:
— Попка їсти! Попка їсти! Попка їсти!..
І тоді ми вдвох починали верзти всіляку нісенітницю, бо мені було дуже нудно самому.
— Попка хоче каші? — питав я.
Ласун стріпував крильми й хапався дзьобом за дротинки. Він щось белькотав незрозуміле.
— З маслом? — питав я.
— Попка їсти! — вигукував Ласун.
— А що Попка їв, коли жив у графині п’ятдесят літ назад?
— Графині нема дома! Графині нема дома!
– І більш не буде її дома, — підказував я. — А ти, Попко, старий дурень!
— Старий дурень! Старий дурень! — кричав Ласун.
— Звичайно, дурень, — переконував я його. — Адже ти досі не можеш забути про свою графиню, ваше сіятельство, по-дурному кричиш «караул»…
— Караул! — раптом вигукнув Ласун.
Тоді я підхоплювався з ногами на ліжку і теж кричав: «Караул, караул!»
— Караул! Караул! — кричав і собі Ласун.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сашко» автора Смілянський І.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НАД МОЄЮ ГОЛОВОЮ ХМАРИ“ на сторінці 6. Приємного читання.