Офіцер трохи знав по-нашому й звернувся до мене:
— Хлопшику, про який графиня говорить цей пташка?
Язик мій раптово відповів:
— Стара графиня — це моя бабуся. Зараз її немає дома — графиня пішла на базар…
— А, хлопшику, цей твій старий бабуся є графиня. Харош, ха-рош… Який харош хлопшик! — Він погладив мене по голові і раптом гримнув на солдатів, що почали нишпорити по хаті, шукаючи, мабуть, що б його забрати з собою.
— Цурюк!
Один солдат, якому сподобався мій папуга, вже був став на ослін, щоб зняти клітку, але здивовано подивився на офіцера і миттю зліз з ослона. Офіцер щось почав говорити солдатам, і я чув, як він раз у раз вимовляв слово «графиня». Солдати враз покинули нашу квартиру, а офіцер, козирнувши мені, сказав:
— Я єст сам онук бабушка, в якої дядя був граф… Передай, хлопшику, мій привіт своїй бабушка-графині. Ауфвідерзеєн!
Ох же й реготав я після того, як пішов цей дурень з хрестами на грудях.
Ласун все вигукував: «Привіт бабушка! Привіт бабушка!» — а мені стало так весело, що я покотився по ліжку з реготу. Саме таким і застала мене бабуся.
— Чи ти збожеволів! — гукнула вона. — Чого це ти товчешся на ліжку?
— Бабусю, — відповів я, — фашистський офіцер передавав вам тільки що привіт. Так і сказав: привіт графині!
— Привіт бабушка! — гукнув Ласун і розпустив крила. Він завжди розпускав крила, коли думав, що йому зараз дадуть чогось смачного.
— Та ви тут і справді побожеволіли, — гримала бабуся, — який там офіцерський привіт? Та я зроду ні з яким фашистом не знайома, хай би вони повиздихали… Що це ти вигадав?
Та коли я пояснив бабусі, як усе сталося, то й вона, хоч і бурчала на мене за мій язик, але потім і сама сміялася з дурного офіцера.
Приходив Юрчик. Його цікавило, де я заховав пораненого радянського командира, але я навіть йому не відкрив цього.
— Знаєш що, — сказав я йому, — як тільки закінчиться облава й фашисти підуть геть звідси, ти простеж за ними і, якщо ніде поблизу не буде їхніх солдатів, дай мені знати.
— Нащо тобі це?
— Старикову треба понести їжу, адже він, мабуть, не встиг сьогодні поснідати.
— Ми тільки збиралися снідати, коли ти повідомив про облаву.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сашко» автора Смілянський І.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧУДОВА ПРАВДА!.“ на сторінці 3. Приємного читання.