Розділ «ЗАВТРА ЗАГОВОРИТЬ УВЕСЬ КИЇВ!.»

Все-таки ми вирішили гратися у війну й партизанів, а при нагоді мститися зубній лікарці Вовчисі та її шпіцові, а коли зможемо, то й тим невідомим людям, які тепер ходять до неї щодня.

Для нашої гри я винайшов секретний шифр, яким можна було б зашифровувати листи. Це був дуже простий шифр: у звичайному листі, написаному похилим письмом, деякі літери писалися прямо; коли ці літери виписати на папірець, то виходила нісенітниця, але, якщо над ними надписати ті літери, які йшли за ними відразу в абетці, то виходили ті слова, які хтось із нас хотів би передати у грі іншому. Чудовий шифр! Шкода, що ми були ще малі, а то б ми організували справжній партизанський загін.

Дядя Михайло останніми днями часом заходив до нас, до бабусі, і приносив чого-небудь їстівного.

— У вас, мабуть, скрутно, а в мене є, їздив оце з поїздом, то дістав на селах.

Ми звикли до цього й не дивувалися. Бабуся завжди була йому вдячна. Одного разу, принісши буханець хліба і кілька картоплин, дядя Михайло сказав:

— Хочу попросити вас, сусідко, чи не переночує у вас сьогодні Ромка, бо я цю ніч їду з поїздом, а в таку лиху годину боюся залишати її саму. Сусіди мої щось дивляться на мене скоса.

— Та що ж там питати — нехай приходить… Вона в нас як своя… — з готовністю відповіла бабуся.

— Ромка прийшла вже поночі. Бабуся постелила їй на тапчані. Ми тепер лягали рано, і тому незабаром усі поснули. Вночі я раптом відчув, як хтось злегка штовхає мене в плече. Я розплющив очі.

— Це ти, Ромко?

— Я. Тихше. Треба, щоб нас не почула бабуся…

— А що трапилося?

Ромка сіла на краєчок мого ліжка і пошепки почала розповідати:

— Розумієш, Сашко, коли батько збирається йти на поїзд, він готує свою скриньку в дорогу. Бере що-небудь їсти, кладе туди чистий рушник, запасає тютюну на дорогу. А сьогодні він сказав, що їде з поїздом, а скриньки зовсім не готував…

— Тому що він їде ненадовго… Він же сказав тобі, що завтра повернеться.

— Ні, Сашко, а чому ж він тоді переодягнувся на ніч у чисте, а не в свій робочий одяг? Хіба в чистому костюмі їздять машиністи на паровозі?

— А що ти сама думаєш про це?

— Мені здається, що батько нікуди з дому не пішов цієї ночі і, мабуть, жде до себе якихось людей, інакше чого б це він вирядив мене до вас на ніч…

— Але ж хіба можна тепер ходити по місту вночі? Адже патрулі схоплять…

— Батько має перепустку, мабуть, усі його приятелі теж мають, бо здебільшого вони працюють на залізниці. А можливо, вони всі й живуть десь поблизу Собачки.

Справді, все це було незрозуміло і загадково, особливо те, що вона сказала про тата.