Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

Дідо відповів не зразу. Спершу побухикав, тоді зітхнув і мовив:

— Ніт, не страхітне. Я-м смерті не боявсь аніколи. Й сам добре відаєш. — І раптом нахилився до князя й довірливо забубонів: — Але страхаюся вмерти в запечі! Не личить косакові. В Лузі на глум стану... — Він знову бухикнув й аж тоді спитав: — Гатиле, чи немає де раті в землі твоїй?

— Нема, — байдуже відповів князь і встав, махнувши рукою Шумилові...

Борислав Борич був тепер першою людиною в усьому царстві Руському. Він щоразу повідомляв Великого князя про свої дії, але то було для годиться, бо ж обидва добре знали се. Вранці наступного дня Борислав прийшов по обіді.

— Слю в греки Годоя, — сказав він.

— Для чого?

— Дань.

— А-а...

Данину Всхідня Римська імперія сплачувала в Мізії в городі кам'яностінному Сердіці. Сплачувала чинно, та виникли суперечки: частину боргу імператор Маркіан хотів гасити товарами. Богдан торік погодивсь, але сього року виявилося, що товари такі русинам непотрібні й вони можуть купувати їх дешевше на всхідних марках — у Персії чи деінде.

— Добре робиш, Боричу, — сказав Гатило, бо без побратима не знав би, що й діяти з такою державою.

Перший болярин більше нічого не казав, але Гатило час від часу зиркав у його бік. Щось має повідати ще Борислав, а мовчить і тільки задумано шкребе полисіле тім'я. Нарешті почав здалеку:

Чуєш, Гатиле... Я-м багато слухався тебе... Тепер послухай мене маломудрого.

— Речи, — сказав Гатило.

— Видимир, князь готський, послав гудця Ардарікові, що-с ти охабився землі Руської.

— Нехай, — кволо кинув князь, бо йому й справді було байдуже, хто та як про нього мислить і що каже.

— Але то ще не все...

— Речи...

— Ардарік одповів Видимирові, що Аттіла... зворожений.

— Ким?

— Перевітницею, — не зразу відповів болярин. — Зворожений і не може ні на коня сісти, ні з хорому вийти — ноги відняло.