Розділ «МЕЧ АРЕЯ»

— Пощо-с не спинив їх?! — гримнув король. Сьогодні неприємності падали йому на голову, мов стиглі яблука, й тільки сього впертого жупана не вистачало.

— Гатила зустрашився єси? — крикнув королів брат. — Їв єси попару його, тепер жахаєшся й тіні його?

— Й ти-с їв, Горвате, — настовбурчився жупан. — Усі смо їли його попару...

Він мав на увазі всіх тут присутніх, але не наважився сказати се й про короля.

— Великий князь київський Гатило пускає до себе на Луги, то людність і суне.

То був їхній спільний гріх — вони відкинулися свого часу од Гатила, хоч Сватоплук і цілував колись меча під городом Чернеговим. У півтемряві світлиці настала незручна тиша. Жупан, якого король називав герцогом, переступав з ноги на ногу біля дверей і не наважувався сісти. Щоб якось порятуватися від напруження, Горват-Гернот відкресав вогню й засвітив горілець на комині. Король махнув до Сватоплука:

— Сідай, коли...

Жупан сів од самих дверей.

Горват-Гернот обернув голову:

— Чув єси про золотий скіт Змія Горянина?

— Про Сікура речеш? — перепитав жупан Сватоплук, — Чув єсмь.

Вони й досі розмовляли так — брати по-готському, лужицький жупан по-своєму, й ся впертість Сватоплукова дратувала короля. Король сам розмовляв готською не дуже впевнено, й йому здавалося, що старий жупан посміхається з нього. Се завжди нервувало його, та зараз король Гунтер чекав, що скаже Сватоплук.

— Усяке речуть... — ухильно відповів жупан і засовався на дубовій лаві. Холод вийшов з нього, й тепер його побивав піт. — Усяке таке...

— Що ж речуть? — підохотив королів брат.

— Речуть, же скіт такий є, що його стачило б на...

— На що?

— На полк лугарів, — нарешті закінчив свою думку старий жупан.

Короля се вивело з себе.

— Й ти б найнявся, жупане, за той скіт? Він сказав те лужицькою мовою, й Сватоплук неспокійно блимнув на нього. Якусь хвилю старий вагався, тоді вирішив не хибити душу:

— Лугарі служать тому, хто більше дає, княже. Так ведеться спокону.