Розділ «Аеросани»

Ойойкове гніздо

Поглядом, розгубленим і журливим, він шукає когось у натовпі. Я підтягуюсь до нього на руках, стиха питаю:

— Батька виглядаєш?

— Батька? — в голосі його гіркота й здивування. — Он він…

Старий Хміль стоїть віддалік, під своєю хатою. Стоїть нерухомо, спираючись на ціпок. Звідси видно лиш бороду і дві вуглини маленьких очей. Я ніби чую, як він шамкотить, звертаючись до свавільного сина: «Тікаєш з дому? Ну-ну, тікай… Пропадеш, нестямний. Не вмієш копійчину берегти»…

Гриша не чує тих слів. Він шукає когось у натовпі. І раптом завмирає на місці, з широко відкритими очима, сумними і ніжними. Перехоплюю погляд його і бачу під берестком… Ліду. Вся вона — легка і прозора, і смуток на лиці — мов тінь хмарини в погожий день.

Машина рушає.

Гриша кричить мені.

— За саньми дивись! Тобі залишаю…

І махає рукою. Не мені, а тій, що злилась з берестяним листям. Ліда рветься крізь натовп вперед, за машиною…

І дід Хміль піднімає ціпок. Чи то прощається з сином, чи то погрожує йому…

Плетусь у лісок, самотній, пригнічений. Похмурими тінями пропливають мимо кущі. Прямо в лице заглядає гілка бузини, ніби питає: «А де Гриша?» Ай, не чіпайте мене! І так ось-ось зарюмсаю…

Занурююсь в густу чагарникову зелень, продираюсь вперед, заплющивши очі, і виринаю на маленькій галявині. Як вам тут, аеросани? Самітні, забуті. Вже й ланцюги поіржавіли, і хміль повився по них, і трава проросла між полозами.

Оглядаю мотор. Так, так… Ланцюги — від комбайна. Міцні, надійні. І пропелер міцний. Ще б пак! Це ж тракторний вентилятор. А сидіння? Дерев’яне, трухляве — від жатки.

Ой, роботи ще тут, біля саней!..

А може, розпочати заново? Реактивний двигун поставити. Реактивний… Ото було б здорово!

Голос повисає в німій тиші.

Ні з ким порадитись. Гриша вже далеко. Хіба що Микитку покликати, білочубого першокласника? Правда, зелений ще, сказано — буквар. Проте цікавий до всього. Почув про аеросани, не дає проходу: «Покажи, покажи!» — чіпляється. І дома щось майструє. І гадюк та собак не боїться. І тримати язик за зубами уміє. Солідна людина.

Реактивний двигун. Блискучий довгастий корпус. Вулканна сила і швидкість падаючої зорі. Одна мить — і корабель в захмарних висотах. А під тобою — вся планета з білими вершинами гір, сивими валами океану, зеленим розливом лісів.

Отже — бути ракеті!

Чуєте, осокори і клени? Бути ракеті! Тільки дивіться: нікому — ні слова! Це — таємниця. Її знаю лише я.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ойойкове гніздо» автора Близнець В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аеросани“ на сторінці 8. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи