Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

«Алхемик» поздоровкався і підійшов до заглиблення, що було викопане у стіні побіля дверей. В ньому лежало кілограмів із сорок вибухових матеріялів.

Витягнувши з-під-споду грудку піроксиліну без «обшивки», «алхемик» уважно оглянув, обмацав і понюхав її.

— Що — може скис? — зауважив хтось із бурлацьких «фільозофів».

«Алхемик» підійшов і сів коло нас.

— З вибуховим матеріялом — зле. Стіни холодні, у землянці палиться, витворюється вогкість. Піроксилін розбухати почав… якийсь хемічний процес — і від землянки й сліду не залишиться.

— Чорт її бери, землянку, — другу викопаємо, — аби нас не зачепило! — зауважив фільозоф.

Отаман крикнув на хлопців і почав нараджуватися з піротехніком. У розмову вміщався Чорнота.

— Хлопці залежуються, коні застоюються, піроксилін псується. Поїду я, отамане. А по дорозі й піроксилін десь зужию, щоби дурно не пропав.

— Їдь. Одвідай Загороднього за залізницею. Хмара теж десь там обертається.

— Юрко теж зо мною. — Кивнув Чорнота в мій бік.

З свойого боку натискаю на отамана і дістаю дозвіл.

Кіннотчики весело заворушилися і почали оглядати зброю.

Увечері тридцятькілька верхівців виїхали з Холодноярського ліса в напрямку залізниці. Запас вибухових матеріялів був розміщений у кобурах коло сідел.

Між десятою та одинадцятою три залізничні містки на лінії Кам'янка — Олександрівка вилетіли в повітря.

Ранком ми були вже в таборі отамана Завгороднього, у лісі коло Розумієвських хуторів. Загін Загороднього виглядав досить пікантно. Всі хлопці в будьоновських рогатих шапках з великими червоними зірками, у нових шинелях з червоними поперечниками на грудях.

Спертий на кулеметну тачанку, стояв шовковий червоний прапор. На одній стороні напис: «84 кавполку — от комуністіческіх і комсомольскіх організацій г. Бердічева».

Загін захопив на залізниці потяг із будьонівським обмундуруванням. Півтисячки нових комплектів вивезли до ліса. Завгородній послав зв'язки до Хмари, щоб той вів сюди чорнолісців обмундурувати.

Та Чорноліський полк пішов у дальший рейд, доведеться підождати поки зв'язок знайде. Доведеться стояти у лісі, бо вивозити цінну здобич в села небезпечно. Шкода, щоб не пропала.

Постановляємо з Чорнотою, що будемо ділити з Загороднім його «долю», хоч стояти цілими днями на морозі у лісі — річ не дуже приємна. Добре ще, що можна накидати на себе й на коней хоч і по п'ять шинелів.

На третий день селянин з хутора приніс звістку, що до села, кілометрах у восьми від ліса, прибув комісар з «упродкому» та кільканадцять продчервоноармійців і деруть развйорстку.