Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ну, так… Восьмий був… «Зінгера»…

Оля розкрила уста, щоби «віддячитися», та в цей мент за нашими плечима почувся тупіт коней.

Оглядаюся й серце тривожно здрігнулося. Нас здоганяло повною риссю сім кіннотчиків. Про те, щоби це була погоня за нами — не могло бути мови. Просто розвідчий роз'їзд.

Та була інша небезпека. Нічого дивного, як червоноармійцям забагнеться «пожартувати» з двома дівчатами серед поля…

Оля відгадала мою думку. Зганяючи з обличчя тривогу, глянула на мене з веселою посмішкою.

— Юрасю! А що буде, як вони захочуть пожартувати і побачать твої сині штани?

Тупіт зближався.

Заклавши руки в кишені, відводжу безпечники у «кольтів». За пазухою Олі тихенько ляснув безпечник бравнінга.

— Олю, як би що — слідкуй за мною. Як тільки вихоплю револьвери — стріляй у найближчого до себе і відразу старайся сісти на кращого коня.

Догнавши нас, кіннотчики стримали коні.

— Добридень, дівчата! Куди поспішаєте? — запитав по московськи рябий «кацапчук» — начальник роз'їзду.

— До Ставидел йдемо, до тітки, — відповіла веселим голосом Оля.

Заїхавши перед нас, старий уважно оглянув по черзі Олю й мене, затримавши на хвилину погляд на моїх, випнятих із під свитки «персах».

Віддавши наказ, щоби чотири їхали вперед, закомандував злазити з коней.

Повіддя усіх трьох коней взяв якийсь башкир або калмик в обрізаному по коліна жидівському футрі й повів їх, притоптуючи змерзлими ногами. Старший, з другим, підійшли до нас. Зайшовши з мого боку, старший якийсь час потупотів ногами, потім, обхопивши мене лівою рукою за плече, згріб у праву жменю праву половину моїх «дівочих принад», при самісенькій гранаті!

— Ех, мілашка! нагрей нємношко!

Не випускаючи з рук револьверів, «соромливо» відштовхую його ліктем.

— Та йдіть-собі! Хіба так можна?! — «борюся» штучно стонченим і дійсно зхвильованим голосом.

— Ха-ха-ха! Нам всьо можна! Ми за свабодную любовь боремся!

Вхопивши мене руками за шию й бороду, скрутив мою голову до себе і вп'явся губами в уста. Сморід самогонного перегару і квасної капусти із цибулею забив мені віддих. Маючи заняті руки, без спротиву приймаю поцілунок. Очевидно, задоволений цим, він пустив мене й пішов поруч, важко дихаючи, обдумуючи плян «дальших операцій».