Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Всі були під важким вражінням оповідання Лютого. Стара Чучупачиха витирала фартушком сльози. Чорнота глянув на Петренка і зідхнув:

— Господи — Твоя воля! Чого дурні — бо бідні. Чого бідні — бо дурні. Скільки то Україна борців має! Що більший ліс — то дивізія. І скільки гине! А що з того!

— Що думаєш дальше робити? — Запитав Петренко Лютого.

— Сам не знаю. Прийшов вас спитати. Розпустив частину хлопців по хатах, а ті, що вдома не можуть бути, копають у лісах землянки, роблять запаси. Може з весною сонце засвітить. А що Холодний Яр думає?

Ватажки Холодного Яру посхиляли на руки голови. Думали.

Перший перервав задуму Петренко.

— Як наближалася наша армія, можна ще було думати про згрупування більших повстанських сил, про ширші операції. Тепер кожний отаман воліє загинути в обороні власних стріх. Ми стріх боронити не будем. Не хочемо, щоб їх на зиму попалили.

Червоні, як ще не тепер, то за місяць-два, зможуть послати на нас стільки війська, скільки буде треба. Мусимо повести таку «політику», щоб села за нас не відповідали, Щож… Заховаємося і ми в ліси до весни. Починаються морози, а вони повстанчий рух завжди охолоджують. Червоним ще далеко до перемоги. А армію нашу, як і витиснуть за Збруч — тож до… Галичини. Весною може вернутися уп'ятеро сильнішою…

Мамай пошкрябав борідку:

— То я хіба на Дніпро у плавні. Мої хлопці рибу люблять…

— Та звичайно. Ви у плавні. Кваша із третім курінем — у свої ліси за залізницю. Лекше прохарчуватися, тай увагу ворога на різні місцевости розіб'єм. Треба тільки бути готовим, як би прийшла потреба знову зібратися.

Увечері Мамай і Кваша повели свої курені кожний у свій бік.

Другого дня голова повстанкому і Терехів заявили, що вони від'їжджають на партійну роботу до міст. Поїхали.

Прибули хлопці, що відвозили раненого отамана Деркача. Вдалося добре. Половину дороги до Єлісаветграду їхали із… будьоновським обозом під охороною червоної кінноти, щоб «бандити» не напали. Лікар, що був при тому обозі, перев'язував рани, а воєнком у якомусь селі навіть промову до селян вшкварив, демонструючи раненого отамана Холодного Яру, як жертву «петлюрівсько-бандитського терору». У Єлісаветграді теж усе пішло щасливо. Операція вдалася. Як тільки отаман набере трохи сили, перевезуть його з совітської лікарні до іншого міста, дальше на Південь, щоб там у своїх людей вернувся до здоровля.

Вночі вернулася Оля, що минулого дня ще пішла до Кам'янки розвідати, що діється на залізниці по нашому «ремонті» лінії.

Всі станції між Бобринською і Олександрівкою забиті потягами з військом та військовим приладдям. Дожидають налагодження сполучення із Знам’янкою.

У Кам'янці Оля вивідала, що поки лінія буде направлена, затримані частини уживуть для «зліквідування банди» в Холодному Яру. Повітова влада підшукує тихо провідників, що зналиб місцевість.

Підвечір розвідчиця зауважила, що із кватири голови ревкома, де відбулася нарада військових командирів та чекістів, вийшов чоловічина по селянськи одягнений. Взяла його на око.

«Чоловічина» розмовився на базарі з косарським селянином, що привіз з іншими «развйорстку». Сказав, що має діло у Мельниках та боїться через ліс іти, бо… має коло себе трохи грошей. Чи не можна як поза-ліс добратися. Селянин запропонував йому, щоб їхав з ним до Косар, а звідтіль можна полями обійти ліс і на мельничанські хутори вийти. Згодився. Оля з другим селянином поїхала услід за ним до Косар.

У Косарах «чоловічина» залишився ночувати, зголосившись крадькома до воєнкома червоної частини, що вивантажившись з потяга стояла в селі.