Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Егеж. Та з тієїж. А тож із якої!

— І пам'ятаєте, як там бої були? Бачили Чучупаку, Деркача, Чорноту, Залізняка?

— А тож! Чому б не бачили!

— Я Деркачеві по тютюн до дядька Семена бігав…

— А я Залізнякові прислужував, коня годував, як він хворий до Мотриного манастиря приїхав… — одізвався барвистий комсомолець.

Вглядаюся в обличчя, щоб відшукати в ньому риси малого Івасика.

— А як він виглядав?

— Та як! От навіть до вас трохи подібний…

Усміхаюся, забуваючи про обережність.

— А може то я?

Івась скептично оглядає моє обросле обличчя.

— Ні — той був повніший, молодший. Його чекісти по дорозі застрілили, як до Петлюри у зв'язок їхав.

— А щож сталося з усіма ватажками Холодного яру?

— Що? Погинули. А то як інакше. Боролися ж бо до останнього. Декого піддурили чекісти — захопили. Була чутка, що отут, у Києві — самі дострілялися — у чекістів зброю видерли.

— Тай Василь Чучупака сам застрілився, як оточили його москалі на Кресельцях. — Одізвався другий. — Я ще малий був, а пам'ятаю як сьогодні, як того дня їхав він з кіннотою на Кресельці. Кінь під ним вороний — змій!

— То не кінь був — дурню — а кобила. Зірка називалася. Вона ж і в могилу звела. А як мав застрілитися — то кричав: «Готов нових борців, Холодний яре!» Атож… Я хоч не з Мельників — так мені батько оповідав. Був козаком у Холодному Яру.

— Ну і як, — усміхаюся до комсомольців, — готовить Холодний Яр нових?

Хлопці лукаво усміхнулися.

— Атож! Чому б не готовив!

— А за що вас забрали?