Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ яку розсказав уже Ява Рень Таємниця трьох невiдомих, або Повiсть про те, як посварилися Iван Васильович з Павлом Денисовичем i що з того вийшло»

Увечерi нiяких ускладнень не було. Павлуша прийшов, запросив мене до себе, я пiшов до нього, ми до пiв на одинадцяту грали з ним у шашки, а потiм вiн пiшов мене провести. Ми забрали дриняки i подалися до Галини Сидорiвни. Зайшли, звiсно, не з вулицi, а вiд тiєї стежки за городами, якою я тодi на велосипедi їхав.

Пробралися в сад i зачаїлися в кущах, там, де колись лейтенант Пайчадзе вiд мене ховався. I як я тодi не втямив, що то вiн! На стежцi ж навiть слiд вiд мотоцикла був… Кущi смородини, де ми сидiли, були трохи на узгiр'ї, i звiдси добре видно було i сад, i двiр, i вчительчину хату.

Ми бачили, як Галина Сидорiвна двiчi виходила у двiр, один раз воду з миски вихлюпнула, вдруге — у погрiб. I щось не видно було, щоб вона хвилювалася.

— Слухай, — прошепотiв я Павлушi. — Може, ти наплутав? Може, вiн сьогоднi не крастиме?

Тiльки-но я це прошепотiв, як на стежцi почулося дидиркання мотоцикла. Ми притиснулись один до одного i завмерли.

Мотоцикл чмихнув i замовк, не доїжджаючи до вчительчиного саду.

«Конспiрацiя! — подумав я. — А що, i я б так зробив».

За якийсь час на стежцi з'явилась постать лейтенанта. Вiн рухався безшумно, ступаючи м'яко, мов кицька.

Пройшов повз нас, став бiля крайньої з двору яблунi i раптом затьохкав по солов'їному. Та так здорово, що якби зараз не серпень, можна було б подумати, що це справжнiй соловейко.

Рипнули дверi. З хати вийшла Галина Сидорiвна. От ду… От нерозумна! Чого вона випхалася?! З хати ж важче викрадати, а так…

Вiн почав їй щось тихо, але запальпо доводити, потiм раптом схопив за руку.

— Пусти! — рвонулася вона.

Ну, все! Треба рятувати!

Я штовхнув Павлушу, ми вискочили з кущiв i кинулися до лейтенанта. Разом, як за командою, змахнули палицями.

Вiн випустив руку Галини Сидорiвни i, мов дерево на лiсозаготiвлi, упав.

— Тiкайте! — гукнув я щосили Галинi Сидорiвнi.

I…

I тут сталося неймовiрне.

Замiсть того щоб тiкати, вона кинулася до лейтенанта, впала бiля нього навколiшки i обхопила руками. I закричала одчайдушне:

— Реваз! Любий! Що з тобою?! Ти живий?!