— Ну, а в мене… — I я докладно розповiв Павлушi про все, що трапилося зi мною: i про лист, i про «екскурсiю» до вiйськових таборiв, i про розмову по телефону.
— Ну, то що ж усе-таки все це означає, як ти гадаєш? — спитав Павлуша, коли я кiнчив.
— Я, звiсно, точно не знаю, але гадаю, що, мабуть-таки, це пов'язане з вiйськовою справою. Я вже думав може, щось там у них зiпсувалося у якiйсь гарматi чи в ракетi, куди дорослий пролiзти нiяк не може, i треба хлопчака.
— Хтозна, може… — насупив брови Павлуша. — А чого ж тодi i до тебе, i до мене? I на рiзний час?
— Хiба я знаю… — знизав я плечима. — Мабуть, хтось iз нас основний, а хтось дублер. Знаєш, i в космонавтiв же завжди дублери, i, певне, в таких справах…
— Могло буть, — зiтхнув Павлуша. — Виходить, ти основний, а я дублер.
— Чого це!
— Ну, тобi ж на годину ранiше призначають.
— Ну й що! Це нiчого не значить. Може, саме ти основний! Я чогось думаю, що саме ти! — переконував я його, хоча в душi думав, що основний таки я, бо справдi, чого б це дублеровi призначали на годину ранiше, нiж основному. Так i є, я основний! Але виказувати, що я так думаю, було б i неблагородно, i нескромно. А Павлуша ж, пам'ятаєте, казав, що я люблю скромничати…
— А тепер, пiсля моєї хвороби, то вже напевно ти будеш основним! — сказав я нiби для того, щоб заспокоїти Павлушу. I раптом я усвiдомив те, що сказав, i аж похолов. А справдi! Який же я основний пiсля такої хвороби! Це мене треба заспокоювати, а не його. Негайно треба видужувати! Негайно! Бо i в дублери не попаду!
Я нервово засовався на лiжку. Нi! Нi! Я таки почуваю себе краще. Значно. От i сила в руках з'явилася. Можу вже пiдтягнутися, узявшись за спинку лiжка. А позавчора ж не мiг зовсiм. Нiчого, нiчого! Все буде гаразд… Коли нiщо не перешкодить.
— А ти кому-небудь говорив про все це? — я пильно глянув на Павлушу.
— Звичайно, нi.
— I їй не говорив? — Я не хотiв називати її iменi, але Павлуша зрозумiв.
— Та ти що?! — вiн почервонiв.
I я чомусь подумав, що вiн, мабуть-таки, не знає, що то я оббризкав Гребенючку грязюкою з нiг до голови (вона не сказала), i раптом згадав таємничу постать у саду Галини Сидорiвни того вечора. Я ж нiчого Павлушi ще не говорив про того чолов'ягу.
— Слухай, — i тут же почав розповiдати. Коли я кiнчив, вiн тiльки плечима здвигнув:
— Казна-що робиться у нас тут. Нiчого не розбереш…
Роздiл XXVII
Подiї розгортаються блискавично. Невже один з невiдомих — вона? Не може бути! «Вiн хоче вкрасти її!» Ми поспiшаємо на допомогу… Асса!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ яку розсказав уже Ява Рень Таємниця трьох невiдомих, або Повiсть про те, як посварилися Iван Васильович з Павлом Денисовичем i що з того вийшло“ на сторінці 88. Приємного читання.
TextBook