Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ яку розсказав уже Ява Рень Таємниця трьох невiдомих, або Повiсть про те, як посварилися Iван Васильович з Павлом Денисовичем i що з того вийшло»

— Та нi! Нi!

— А що?

— Та ви ж погано себе почуваєте…

— Нiчого. Що тобi?

— Та хотiв розказати дещо i попитать…

— Розказуй.

I я розказав дiдовi все i показав фотографiю. Дiд Салимон вислухав мене уважно, потiм глянув прямо у вiчi i сказав:

— Я знаю. Я теж усе бачив.

У мене на потилицi задерев'янiла шкiра.

— I ви… теж… бачили… привид?

— Бачив, — спокiйно сказав дiд Салимон i пiдвiвся. — Ходiмо!

«Значить, правда, — у вiдчаї подумав я. — Значить, привиди реально iснують. Значить, пiсля смертi людина, людський дух за фiзичним законом Ломоносова — Лавуазье точно перетворюється на привид. I не уникнути менi тенетiв попа Гоги. Доведеться-таки бути ченцем».

Дiд Салимон повiв мене в садок. Бiля вуликiв зупинився.

— Тс-с! — приклав вiн палець до губiв, потiм показав на каплицю: — Дивись.

У чорному отворi напiвпрочинених дверей каплицi у глибинi щось бiлiло Але не можна було розрiзнити що.

I раптом звiдти почувся сухий, якийсь дерев'яний стук.

«Кiстки! — похолов я. — Мрець пiдводиться».

Бiле з темряви почало наближатися до дверей — вимальовувалося все чiткiше, чiткiше, чiткiше… I враз у отворi з'явився… лелека.

— Ясно? — усмiхнувся дiд Салимон.

Лелека! Лелека!