Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть»

Тореадори з Васюківки

Бачу — Ява крутиться, крутиться на стiльцi, наче йому жару в штани насипали, потiм враз пiдвiвся i пiшов. Прямо по проходу до сцени. Я принишк. I зал принишк; i всi голови до Яви повертають, як на парадi до генерала, що обходить вiйська А Ява йде, iде, iде, пiднiмається на сцену, пiдходить до курки i починає її розплутувати. А артисти собi грають, нiби не помiчають Яву, нiби його й нема на сценi. Ява розплутав курку i спокiйнiсiнько пiшов назад на своє мiсце. Тiльки коли вiн сiв, я почув, як важко вiн диха, i як бухкає в його грудях серце. А через кiлька хвилин Вовк з'iв-таки Бабусю, i перша дiя закiнчилась Завiса опустилася, в залi спалахнуло свiтло. Всi заплескали в долонi, причому бiльшiсть глядачiв повернули голови i дивилися на Яву. I було незрозумiле, кому вони аплодують — артистам чи Явi. До нас вiдразу пiдбiгла Валька.

— Ой здорово! Ой молодець! I як ти наважився! Я б нiколи не змогла. Ой молодець! — вона говорила голосно, навiть, по-моєму, надто голосно. Видно було, їй приємно, щоб усi бачили, що вона знайома з Явою. Вона пишалася цим. Звiдусiль на Яву були спрямованi захопленi погляди. I коли ми вийшли в фойє, то весь час то тут, то там чули прнглушенi голоси: «Оцей! Оцей! Он вiн пiшов! У бiлiй сорочцi!» По-моєму, це було саме те, про що мiг тiльки мрiяти Ява. Вiн був щасливий. Сказати, що вiн сяяв, це, мабуть, нiчого не сказати. Вiн ходив по фойє, як на ходулях, нiби вiн вищий всiх на свiтi. Очi його випромiнювали щось таке, чого не здатнi випромiнювати очi звичайних людей. I такий вiн був далекий-далекий вiд мене, як нiколи в життi. Я i мої переживання з отим годинником для нього зараз просто не iснували Звичайно, вiн був герой, це ясно, але менi було неприємно дивитися на нього.

— А це мiй братик Микола, — сказала Валька, бо Ява здивовано позирав на першокласника у синiй шкiльнiй формi, що весь час крутився бiля нас. I братик Микола почервонiв, наче його знайомили не з кирпатим Явою, а з космонавтом Поповичем, кiноартистом Рибниковим абощо.

— Я, власне, сюди заради нього й прийшла, бо мати його самого ще не пускає, — нiби вибачаючись, пояснила Валька. Пiсля чого Ява змiряв братика Миколу одверто зневажливим поглядом. Той ще бiльше почервонiв.

— То ви їх упiймали-таки чи нi? — спитала Валька.

— Авжеж, — недбало кинув Ява.

— I не написали. Теж iще! Чи, мабуть, адресу загубили? Так?

— Нi, не заiубили. Але… — Ява здвигнув плечима, i цей жест можна було зрозумiти: мовляв, чого б це я став писати дуже потрiбно… Валька зашарiлася. Переборюючи нiяковiсть, сказала:

— Ну ви, звичайно, не самi їх ловили, вам дорослi допомагали. Чи, навпаки,ви дорослим…

— До чого тут дорослi, — пхикнув Ява. — Ми самi…

Вiн блискавично зиркнув на мене i… прикусив губу. Та було вже пiзно.

Я зiтхнув, пiдняв руку i влiпив ному в лоба три дзвiнких добрячих шалабани — аж луна пiшла. Валька зоикнула. Братик Микола захихотiв. Хтось iще поблизу засмiявся. Ходулi зламалися, i Ява опинився на землi — отетерiлий червонии, як помiдор, з виряченими очима. Менi аж шкода його стало. Та хiба я винен? Вiн же сам домовлявся. Було б не стави ги таких умов…

Бачачи, що Ява не збирається давати менi здачi, Валька (добра душа!) накинулась на мене:

— Ти чого? Здурiв? Що це за жарти?

Круг нас почали збиратися дiти Ява забiгав очима, як загнане звiря, i видушив iз себе усмiшку, — жалюгiдну роблену усмiшку (так усмiхаються, сидячи на чужiй грушi, коли заскочить хазяїн). I сказав:

— Нiчого… Все гаразд… Тепер ми квити… — обернувся до гурту. — Ну, чого дивитесь? Кiна не буде.

Дiти, посмiюючись, почали розходитися — тим бiльше, продзвенiв дзвiнок, антракт закiнчувався.

— А що все таки сталося? Чого це ви? Ви що — посварились? — не могла заспокоїтися Валька.

— Зовсiм ми не посварились. Просто у нас угода е одна, — Явi не хотiлось пояснювати Ми вже зайшли в зал i пробиралися до своїх мiсць.

— А яка, яка угода? — не вгавала Валька (от уже ж та дiвчача цiкавiсть!)

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА розсказана знову-таки Павлушею Завгороднiм Незнайомець з тринадцятої квартири, або Злодiї шукають потерпiлого пригодницька повiсть“ на сторінці 32. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи