— Ну що ж — давай!
— Мме-е-е! — радiсно проспiвала одв'язана коза i негайно побiгла в шкоду. Та нам нiколи було її виховувати.
Ява сiв у цеберку, я взявся за припиначку, прив'язану до бруса-переваги на короткому плечi журавля.
— Попускай! Попускай потроху! — скомандував Ява.
Операцiя почалася.
Спуск пройшов нормально. Менi було зовсiм неважко попускати припиначку, i через якихось пiвхвилини почулося глухе, як з бочки, Явине: «Стоп! Харош!»
Я кинувся до зрубу:
— Галльоу! Криниценавт Яво! Як себе почуваєте?
— Атлiчно! Пульс нормальний. Невагомостi нема. Тиск триста атмосфер. Прийняв на борт потерпiлого товариша Собакевича. Ой-йой-ой! Що ж ти одпустив! Тут дуже грязько! Засмоктує! Тягни швидше!
Я ойкнув I кинувся назад до припиначки. Вчепився обома руками i почав тягти.
Ого-го! Ох! Ех! Ух! Ну й важко! Тягну, аж присiдаю. Всiма силами своїми, всiєю вагою тiла свого тягну за припиначку вниз. I раптом вiдчуваю, що ноги мої одриваються од землi. Ой лишенько! Це ж я зараз пiднiмуся i висiтиму над землею, як жаба на гачку, тiльки ногами дригатиму. Переважують мене Ява з цуциком. Ой-йой-ой!
— Яво! — кричу у вiдчаї. — Яво! Хапайся за цямрини, помагай, бо я в небо злiтаю!
Зрозумiв, видно, Ява ситуацiю, послухав мене, бо п'яти мої знову торкнулися землi. А тут я ще й ногою загачився за корiнь, що якраз бiля мене з землi випружинився. Закректав я з усiх сил, — от-от жили, як струни, з дзенькотом полопаються, — i з колодязя, мов бульба з носа, повiльно з'явилася Явина голова.
Перший на землю ступив «товариш Собакевич» — кудлате, капловухе руде цуценя, а тодi вже Ява.
Я одразу побачив, що цуценя — не з нашого кутка. У себе ми всiх собак до одного знали — вiд здоровеннецького дiда Салимонового кунделя Гривка до позавчора народжених, слiпих iще цуценят баби Меланчиної Жучки.
— От хотiв би я знати, хто його туди вкинув, — сердито проскрипiв Ява. — Ноги б повисмикував!
— Якийсь фашист хотiв позбутися, — сказав я. Цуценя, схиливши набiк голову, глянуло спершу на Яву, потiм, перехиливши на другий бiк, глянуло на мене i заметляло хвостиком, очевидно, дякуючи за порятунок. Знайомство вiдбулося. Ми одразу сподобалися одне одному.
— Гайда на рiчку! — сказав Ява. — Треба помити Собакевича — бач який!
Те, що вiн Собакевич, а не Шарик, Полкан або Жучка, — не викликало вже нiякого сумнiву. Iм'я, жартома дане йому Явою у смердючiй темрявi колодязя, пристало до нього одразу й назавжди.
Ми побiгли до рiчки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тореадори з Васюківки» автора Нестайко В.З. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША яку розсказує Павлуша Завгороднiй Надзвичайнi пригоди Робiнзона Кукурузо та його вiрного друга i однокласника Павлушi Завгороднього в школi, дома та на безлюдному островi поблизу села Васюкiвки“ на сторінці 10. Приємного читання.