Чудеса в Гарбузянах

Батько Сашка Цигана Павло Максимович Непорожній, смаглявий і чорночубий, з ледь помітною іскрою сивини, з широкими плечима і могутніми мозолястими руками, не був ледарем. Люди з такими руками, як правило, ледарями не бувають.

І в колгоспі він ніколи не пас задніх (за що його й висунули на бригадира), і в себе вдома хазяйнував справно. Хата стояла як лялечка, дерева в садку аж гнулися від плодів, на городі чого тільки не було! А великий мурований льох був схожий на станцію метро.

Мати — Ганна Трохимівна Непорожня, русявокоса голубоока красуня,— була схожа на свого чоловіка. Така ж хазяйновита й працьовита. І на свинофермі, і вдома по господарству поралася, не знаючи втоми.

Все було начебто гаразд.

Єдине, що не дуже влаштовувало їхнього сина Сашка Цигана,— це те, що батьки й від нього вимагали такої ж хазяйновитості.

Але, маючи дванадцять років і бурхливий темперамент заводіяки і отамана, хіба ж дуже хочеться поратися на городі або в саду? На цьому грунті між старшим і молодшим поколінням Циганів виникали конфлікти.

«Еге!— ображено чухався після них Сашко.— Хазяйнуй, хазяйнуй. А як до мотоцикла, то: «Одійди! Не чіпай!» Хай же вам Бровко хазяйнує після цього!»

Отже, як ви розумієте, для Сашка Цигана виграш «Запо-рожца» мав ще й принципове внутрішньосімейне значення.

«Що мені тепера ваш мотоцикл! Ха-ха! У мене машина!»

Батьки не одразу второпали, що й до чого.

А коли второпали, не одразу повірили. І тільки коли їм було показано і білет, і таблицю, мати вигукнула «ой!» і вдарила руками об поли, а батько радісно зареготав:

— Диви!.. Справді!.. Виграли!.. От малишня! Машину виграли. Це ж треба...

У цей час саме повернулися з роботи й Марусикові батьки — тато Семен Семенович Байда і мама Байда Марія Омелянівна.

Семен Семенович був колгоспний бухгалтер.

Більшість людей при слові «бухгалтер» чомусь уявляє собі худого, лисого, у дротяних окулярах чоловіка.

Семен Семенович усім своїм виглядом заперечував таке уявлення. Це був кругловидий, рум'яний, завжди усміхнений здоровань.

Марія Омелянівна, симпатична веснянкувата блондинка, працювала у відділенні зв'язку, тобто на пошті.

Господарство в них- велося не так бездоганно, як у Непорожніх. І хата була не така чепурна, і в садку, і на вгоро-ді не той порядок, і льох був схожий не на станцію метро, а на лісову землянку.

Майже одночасно з Байдами з'явилися й родичі Журавля.

Я кажу «родичі», бо з батьків у Журавля в наявності була тільки мама, Катерина Іванівна Сирокваша, та ще бабуся Горпина Улянівна Сагайдак. Тато, Полікарп Степанович Сирокваша, десь повіявся шукати безтурботного парубоцького життя, ще як малий Журавель не вмів і говорити. Отже, слова «тато» Журавель так ніколи й не вимовив...