Чудеса в Гарбузянах

Кращого місця для перепони й не знайдеш.

Тим паче, вулиця звідси починала підйом на горбок, а вже далі спускалася до липового гаю.

Тому іноземцям зовсім не було видно, що тут робиться.

— Ну, давайте! Дружно! Не розслаблятися!— закомандував Сашко Циган, коли вони, знову ж таки городами, в обхід, дісталися сюди.

— Але, хлопці...— сказав раптом Журавель, чухаючи потилицю.— Вам добре, у вас дома нікого, а мої мати й бабуся там уже, мабуть, панікують, думають, що ми потопилися. Ніхто ж так пізно рибу не ловить.

— То що ти пропонуєш?— скривився Сашко Циган,

•— Ну, піти, покрутитися, повечеряти, вдати, наче йдемо на горище спати, а самим сюди.

— Тобі тільки вечеря в голові! Ні! Спершу перекопаємо,

а вже тоді...

— Нема питань!— підтримав Сашка Цигана Марусик.—

А то будемо вечеряти, а вони...

— Ну гаразд,— погодився Журавель.— Тільки давайте

швидше, а то...

Але завжди, коли хочеться швидше, коли треба швидше, виходить навпаки. Це вже закон.

Журавель так старався, що держак його заступа раптом — хрусь!— і зламався. Не без того, правда, що був він уже й надламаний. Але ж треба, щоб саме зараз...

Журавель аж плюнув спересердя. Лагодити заступ у темряві без інструменту годі було й думати.

— їсти менше треба!—прошипів Сашко Циган.— А то таку силу наїв, що все ламаєш.

Журавель тільки винувато зітхнув. Два заступи — звичайно, не три. Справи пішли рівно на третину повільніше. Журавель підбігав то до одного, то до другого:

— Дай покопати. Ти вже втомився. Дай! Але пі один, ні другий не давали.

— Одійди.