Чудеса в Гарбузянах

— Я згодна! Я згодна! — поспішливо проказала Гапка.

...Але тут я змушений перервати свою розповідь про минулі роки й негайно повернутися в наш час. Бо несподівано сталася річ, нашими героями не передбачена і не очікувана.

Поснідавши, іноземці поскладали речі у багажник, потім закурили й пішли у садок за хату.

Що вони там робили, хлопцям не було видно. Хвилин через п'ять з-за хати вийшов старіш «ковбой», сів у машину, завів мотор і поїхав..^ За хвилину лише курява лишилася на дорозі.

Хлопці здивовано глянули один на одного.

— А... а де ж той... лисуватий? — прошепотів Марусик.

— Хто його зна...— прошепотів Сашко Циган. Журавель тільки мовчки знизав плечима.

— Гайда глянемо,— прошепотів Сашко Циган, і хлопці навкарачках обережненько, скрадаючись поза бур'янами й кущами, рушили у садок за хату.

Так сталося, що на цей раз першим повз Марусик (в якому вони порядку причаїлися були біля паркану, в такому порядку й повзли).

І тому, звичайно, Марусик перший і побачив. І в нього в першого волосся взялося дротом від жаху. А вже потім це сталося з Сашком Циганом і Журавлем.

У саду під грушею, розкинувшись на траві, лежав без руху лисуватий іноземець...

— У-у-убив,— ледь ворушачи губами, пролепетав Марусик.

— А-а-га,— тільки й міг прохрипіти Сашко Циган. Журавель обійшовся якимось невиразним звуконаслідуванням.

— Не... не захотів скарбом ділитися... Що ж... робити? — Марусик мало не плакав.— Х-хлопці!.. Що ж... Га?

— Мі-ліцію треба,— прохрипів Сашко Циган.

— Де ж ти її візьмеш, ту міліцію, зараз? Валігура ж у лікарні,— нагадав Журавель.

Справді, дільничний міліціонер товариш Валігура, який жив за сім кілометрів у селі Васюківці, позавчора ліг у лікарню через загострення радикуліту. Це знала вся дільниця з п'яти сіл, яку він обслуговував. А до райвідділу двадцять кілометрів. Без транспорту — півдня бігти.

— Та що ж це робиться? — вихопилося в Журавля.— На що ж ті люди здатні заради...

— То не люди, а фашисти,— просичав Сашко Циган.— Награбували у війну, закопали, як тікали, а тепер один одного...

— Ой! — Марусик судорожно вчепився в плече Сашка Цигана.