Розділ «Всеволод Зіновійович Нестайко Чарівні окуляри. Правдиво-фантастична повість про надзвичайні пригоди київських школярів.»

— Не чіпай! — прошепотів я. Але Ромка вже схопив «дипломат», відчинив і... раптом з «дипломата» посипалися на підлогу... долари!.. Ми заціпеніли. Тільки в американських бойовиках ми бачили стільки грошей.

— Ой! їжачку!.. Да-давай візьмемо хоч по одненькій зелененькій сотні!

— Та ти що?! — вигукнув я, забувши, що ми говорили пошепки.

— Це... це ж крадені, не державні!

— От-от! — я знову перейшов на шепіт. — Якщо зараз з'являться злодії, во-вони нас повбивають!.. І взагалі...

Збираючи похапцем з підлоги долари, Ромка мало не плакав:

— Ех, їжачку! Такої нагоди не буде вже ніколи в житті!

Я тільки мовчки махав рукою. Ледве ми встигли засунути все, що розсипалося, у «дипломат», як раптом у комірчині спалахнуло світло. Ми рвучко обернулися — у дверях стояла тітонька-міліціонер з лейтенантськими погонами.

— Ну, здрастуйте, панове Циган і Свист! — весело сказала вона.

Ми з Ромкою тільки роти роззявили.

— Який Ци-циган? — белькотнув Ромка. — Який Свист?!

— Ну, не треба! Не треба! А то ще й справді подумаю, що це не ви! — Тітонька-лейтенант витягла з кишені маленький магнітофон, увімкнула, і враз ми почули свої голоси.

— Слухай, Свисте, бакси заберемо завтра! — говорив Ромка.

— А чому завтра? — спитав я.

— Ти ж бачив, що за нами хвіст! Це, певно, хтось із «братків». Хочуть перехопити здобич, а нас «замочити».

— Ну, Цигане, ти підозріливий!

— А в тебе, Свисте, вітер у голові! Береженого Бог береже!

— Пізнаєте? — усміхнулась тітонька-лейтенант. — Ваші голоси?

— С-схожі... — розгублено глянув на мене Ромка.

— Але то не ми! Не ми! — тоненько писнув я.