Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

Пишайтесь, конструктори: ви створили надзвичайно досконалий планетарій! Радійте, інженери: ваші автоматичні пристрої бездоганно підтримують найкращий режим для існування людей і рослин у велетенській теплиці під островом Свята! Торжествуйте, поліцаї та шпики: навіть миша не прослизне Уранією, щоб її не помітили, не зафіксували та не доповіли кому слід телепередавачі та кіноапарати електронно-обчислювальних злагод!

Тільки — машини. Машина не зрадить. Машина не мислить. Машина не прагне. Вона — як палиця з сильній руці: б'є того, на кого скерована.

Але ж палицю можна видерти з тієї сильної руки!

…За кілька миль від центру Уранії, поблизу підводного порту, розташувалося Містечко науки. Тут не палахкотять реклами, не дзюркочуть струмочки, не мерехтять штучні зорі.

Сірі стіни тунелів. Яскраві ліхтарі під стелею. Металеві дверцята, немов у казематах фортеці чи на військовому кораблі. Тут мають жити найвищі з найнижчих — інженери та вчені, ті, на кому тримається могутність Кейз-Ола.

Здається, що й тут усі сплять. Тихо-тихо в містечку науки. І тільки в одній з кімнат чути голосну розмову.

— Вперед! — наказує енергійний чоловічий голос.

— Вперед! — повторює м'який жіночий.

— Праворуч!

— Праворуч!

Що б не сказав чоловік — жінка обов'язково повторить. Така настирливість здивує кого завгодно, особливо коли зважити, що чоловічий голос належить Кейз-Олу, а жіночий — Мей.

— Стоп! — кричить трильйонер.

— Стоп! — повторює Цариця краси.

І відразу ж по тому лунає третій голос — голос Кольріджа:

— Стоп! Чудово, друзі!

Звичайно ж, у лабораторії немає ні Кейз-Ола, ні Мей. Там стоять два магнітофони, лежить кільканадцять котушок з магнітною ниткою, а ще більше — порожніх. Коричнева павутина з них уже змотана, поснувала столи й стільці, нитка рожевою піною вкрила підлогу. З кожної котушки було взято щонайбільше два-три відтинки, на яких магнітними знаками зафіксовано голоси трильйонера та Мей і склеєно відповідним чином. І ось магнітофони вправляються в красномовстві.

Не задля забавки сидять оце глупої ночі шофер Люстіг, професор Кольрідж і академік Торн над магнітофонами. Не знічев'я перемотують котушки з магнітною ниткою. Металеві сколопендри скоряються тільки голосу Кейз-Ола. Лише трильйонера вони підпускають до себе. Завдання нелегке — треба зробити так, щоб машина виконувала команди не тільки Кейз-Ола. Тоді вона з ворога стане другом — досить лише вимкнути ядерний реактор: недарма ж інженер Айт роздобув секретне число цифрового замка!

— Чудово, друзі! — повторює Кольрідж. — А тепер перепишемо все це на барабан пам'яті. Торн, візьмись-но за цю справу!

— Га?.. — академік здригнувся, кліпнув очима. — Переписати? Гаразд. — Він спроквола підвівся, взяв котушку з магнітною ниткою і попростував, похнюплений, до сусідньої кімнати.

Кольрідж провів його стурбованим поглядом.