Розділ «Частина третя Загибель Уранії »

Схопилася дівчина. Помчала стрімголов. Зупинилась на порозі, в погляді благання: «Що з ним?»

А Цариця краси спокійнісінька.

— Як огидно, міс Тессі! Отак довіряєш, довіряєш своїм служникам, а вони замість подяки тобі напакостять, та й годі! Ви чули, що втнув отой мерзотник Псойс?

— Так, міс.

— І уявіть собі: не зізнався, а почав викручуватись, брехати. Ясновельможний так розлютився, що мало не застрілив його.

— Ну і що?

Мабуть, інтонація голосу Тессі була зовсім не такою, як треба, бо Мей глянула на неї грізно. Але відповіла все так само байдуже:

— Я порадила зачекати. Мабуть, в нього є спільники, і їх треба викрити. Словом, негідника посадили в одиночку.

— По заслузі, міс!

О, Тессі тепер уже не треба було грати, вона по-справжньому рада: Айт — живий!

«Дякую, дякую, Мей!» — «От бачиш, чого ж було хвилюватись?»

Це німа розмова двох спільниць. Навряд чи її зрозуміє хтось третій. Але ж поглядом не передаси зміст записки Айта.

— Міс, у вас закотився комірець.

— Невже?

— Так, ось тут… — цупкий прямокутничок перейшов з рук у руки.

— Мені взагалі не подобається ця сукня, міс Тессі. Зараз я надіну іншу.

Коли Мей через п'ять хвилин вийшла з гардеробної, Тессі з виразу її обличчя зрозуміла: записка — радісна й важлива.

— Міс Тессі, я забула вам сказати: післязавтра відбудеться наше весілля з містером Кейз-Олом.

— Післязавтра?! Але ж ще нічого не приготовано!

— Все приготовано, моя люба! — загадково посміхнулась Мей. — Погана була б з мене місіс Кейз, коли б я не подбала про все заздалегідь.