Розділ «Частина перша Земля і небо»

Згідно з традицією, гості мали затриматись у господаря аж до заходу Сонць. Айт не сумнівався, що мадам Кетті з її губатим сином та мерзотник Свайн зустрінуться десь, щоб домовитись про деталі свого брудного задуму. І він таки підстеріг момент, коли ці троє, нібито зовсім випадково, зібрались у кутку оранжереї, біля фонтана.

Завбачливий Свайн вибрав затишне місце. Ніхто не міг би підійти непоміченим до змовників ближче як на тридцять кроків. Але вони не знали, що мають справу з інженером, якому доводилося розв'язувати завдання далеко складніші, ніж це. Гостре око Айта вмить помітило: суцільний плексигласовий дах оранжереї має строго еліпсоїдальну форму. Два фонтани для симетрії стоять якраз у фокусах еліпса. Кожне слово, вимовлене біля одного фонтана, відіб'ється од стелі і буде чутне біля другого. Звісно, вухо його не схопить, але магнітофон зафіксує, треба тільки дати якнайбільше підсилення.

Айт так і зробив. А потім швиденько подався до містера Кейз-Ола.

Кейз-Ол, який щось писав за своїм робочим столом, підвів голову, запитливо глянув на служника.

Айт мовчки витяг з кишені фотокартку Псойса з мадам Кетті, металеву трубочку з отрутою, поклав на стіл і схилив голову. Він не бачив виразу обличчя трильйонера, але почув тихий смішок:

— Оце й усе?

Айт підвів голову. Кейз-Ол нищівно, глузливо дивився на нього, шарячи в кишені комбінезона. Шукає пістолет?.. Ні, він видобув ключі, одімкнув сейф, дістав і кинув на стіл купу фотографій. Псойс і мадам Кетті в найрізноманітніших позах. Айт знову похнюпився, ніби йому й справді було соромно.

— Двадцять два роки я чекав на цю хвилину, Псойс! Довгенько ж у тобі не могла заговорити совість! Але я тебе прощаю, простив ще тоді. Жінок можна купити скільки завгодно, а вірного слугу не купиш. Хіба не так?

Кейз-Ол глузував, але відчувалося, що в ньому закипає глуха лють: він мав стільки дочок, що загубив їм лік, а сина не було. До того ж усі нащадки Кейз-Ола були незаконнонародженими. Він і досі юридично вважався парубком.

Але Айт не дав Кейз-Олу розпалитись.

— Отрута.

— Отрута?! — Кейз-Ол гидливо повертів у руках металеву трубочку, шпурнув її в сейф. — Хто?

— Свайн, мадам Кетті і… син. Зараз в оранжереї. Змова.

Ні, Кейз-Ол не злякався, навіть і взнаки не дав, що його стурбувало повідомлення. З тим же властивим йому іронічним виразом обличчя він підійшов до шафи розподільника, натиснув на кнопку. Спалахнула сигнальна лампочка, почулося клацання. Аж ось ввімкнувся магнітофон, якого налагодив Айт. Перемоталася нитка. І враз почувся голос мадам Кетті, що просочувався крізь дзюркотіння фонтана, мов зміїне шипіння:

— …Псойс погодився, але ти стеж за ним. Він мені не подобається. Коли він захоче нас зрадити, знищ його. Ось отрута. В воду. Смерть — через дві години…

— Довго! — розчаровано цмокнув Свайн. — Дуже довго.

— Можеш знайти інший шлях, — натякнула мадам Кетті.

— Гаразд.

Айт нишком глянув на Кейз-Ола. Їх погляди зустрілися. В очах у трильйонера витанцьовували хижі, зловтішні вогники. Він беззвучно сміявся. І Айт зрозумів: у цю хвилину трильйонер радий не стільки тому, що уникнув смертельної небезпеки, скільки тому, що почуте принижувало його служника. Він, найбагатший і наймогутніший, виявляється, заздрив мерзенному, жалюгідному Псойсові, бо той мав сина.

Але вже в наступну мить Кейз-Ол урвав сміх і стиснув щелепи, аж випнулися жовна.